Навіть якщо людина не має наміру вчинити злочин, це не означає, що вона не може опинитися втягнутою в протиправну діяльність проти своєї волі. Для цього не обов’язково мати кримінальне оточення або негативне ставлення до букви закону — в умовах війни навіть законослухняні громадяни можуть несподівано опинитися в ролі злочинців.
Нерідко ідейно вмотивовані представники країни-агресора використовують фізичний примус задля того, аби змусити громадян діяти проти інтересів власної держави. Через заподіяння болю, фізичної травми та позбавлення волі вони підкреслюють «необхідність» співпраці з окупаційною владою. Українців змушують приймати пропозиції агресора, аби ті мали змогу зберегти свої життя та здоровʼя.
Тож для захисту людей, яких силоміць змусили стати «знаряддям» у скоєнні злочину, в Кримінальному кодексі України існує стаття 40, яка захищає права особи, яку змусили завдати шкоди правоохоронюваним інтересам. Ця стаття важлива в контексті захисту осіб, які стали жертвами насильницьких дій, і може бути застосована у випадках, коли людина була змушена вчинити злочин через фізичний (та/або) психічний примус, який позбавив її можливості діяти за власною волею.
Разом з тим, вказана норма не дозволяє забути про зловмисника, який все одно буде відповідати перед законом незалежно від того чи визнано злочином поведінку тієї особи, до якої він застосовував примус.
