У Керівництві «Електронні докази в цивільному та адміністративному процесі», ухваленому Комітетом міністрів Ради Європи 30 січня 2019 року (далі - Керівництво) зазначено, що електронні (цифрові) докази можуть бути у формі тексту, відео, фотографій чи аудіозаписів.
Такі дані можуть бути отримані за допомогою різних способів та з різних джерел, наприклад мобільних телефонів, веб-сторінок, бортових комп`ютерів або GPS-реєстраторів (у тому числі відомості, що перебувають поза контролем сторони).
Тобто сутнісний зміст поняття електронного доказу включає в себе будь-яку інформацію в цифровій формі, що має значення для розгляду справи. При цьому головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія. Один і той же електронний документ (відеозапис, фотографії) може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення. Електронний файл із відеозаписом обставин події, фотографіями, зафіксований на оптичному диску, є оригіналом (відображенням) електронного документа, а тому такий диск є самостійним джерелом доказів, похідним від інформації, що зберігається на комп`ютері в електронному вигляді (постанова Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 751/6069/19 (провадження № 51-1704км20)).
Як зауважено Верховним Судом у змісті постанови від 11 січня 2023 року у справі № 924/1234/21, диск з відеозаписом, фотографіями є оригіналом електронного доказу, а відтак не вимагає наявності електронного підпису.
Вищевказані висновки були підтримані Верховним Судом у змісті постанови від 30 серпня 2023 року у справі № 487/4650/21 (провадження № 61-13219св22).
Верховним Судом у змісті постанови від 10 вересня 2020 року у справі № 751/6069/19 (провадження № 51-1704км20) зауважено, що: «Один і той же електронний документ (відеозапис) може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення. Електронний файл із відеозаписом обставин події, зафіксований на оптичному диску, є оригіналом (відображенням) електронного документа, а тому такий диск є самостійним джерелом доказів, похідним від інформації, що зберігається на комп`ютері в електронному вигляді».
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму (частина перша статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). У преамбулі «базові принципи» Керівництва зазначено, що електронні докази повинні оцінюватися так само, як і інші види доказів, зокрема, щодо їх прийнятності, автентичності, точності та цілісності. Обробка електронних доказів не повинна бути невигідною для сторін або надавати несправедливу вигоду одній із них.
Важливим є дотримання принципу недискримінації при дослідженні електронних доказів, що означає, що суди не повинні відмовляти в прийнятті електронних доказів і не повинні заперечувати їх юридичну силу лише тому, що вони зібрані та/або подані в електронній формі.
Суди не повинні заперечувати юридичну силу електронних доказів лише через відсутність вдосконаленого, кваліфікованого або подібного захищеного електронного підпису.
Сторонам має бути дозволено подавати електронні докази в оригінальному електронному форматі без необхідності надання роздруківок (пункти 6, 7, 9 Керівництва).
Відтак, як установлено судами попередніх інстанцій, позивач подав до суду, зокрема, флеш-накопичувач із відеозаписами, на яких зафіксовано систематичні протиправні дії відповідача щодо позивача та членів його сім`ї, а саме: перекидання фекалій на подвір`я позивача, пошкодження паркану позивача та гучне прослуховування музики.
Зазначені обставини також підтверджуються показаннями свідків і неодноразовими зверненнями позивача до правоохоронних органів із заявами щодо конфлікту з Відповідачем.
З огляду на вказане вище у сукупності, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано взяли до уваги відеозаписи, надані стороною позивача, на підтвердження вчинення відповідачем протиправних дій. При цьому колегія суддів враховує, що не погоджуючись із наданими до суду електронними доказами відповідач не оспорював сам зміст відеозаписів, а лише не погоджувався із порядком отримання останніх, проте не порушував перед судом клопотання про витребування та огляд саме оригінального носія електронної інформації, а відтак суди попередніх інстанцій обґрунтовано оцінили зміст відеозаписів та взяли їх до уваги при вирішенні спору.
Схожих за своїм змістом висновків дійшов Верховний Суд у змісті постанови від 28 грудня 2022 року у справі № 553/244/22 (провадження № 61-8119св22), у якій вказав, що: «Оцінюючи заперечення проти електронних доказів, обґрунтовані, як приклад, тим, що особа подає скріншоти повідомлень в електронній формі, тобто копії без надання оригіналу електронного доказу, без заперечення факту відправлення таких повідомлень, потрібно враховувати, що за правилами частини п`ятої статті 100 ЦПК України учасник справи не позбавлений можливості заявити клопотання про огляд оригіналу електронного доказу».
Відтак в контексті встановлених під час вирішення спору обставин колегія суддів зауважує, що саме по собі подання доказу на іншому носії інформації не робить такий доказ недопустимим, оскільки електронними доказами за обставин справи, яка є предметом касаційного перегляду, є саме відеозаписи, а не жорсткий диск на якому останні зберігаються.
Постанова ВС КЦС від 15 липня 2026 року у справі № 367/1666/23 https://reyestr.court.gov.ua/Review/138293648
