Суб’єкти права на конституційну скаргу – Тимошенкова О.В., Тимошенков В.І. – звернулися до Конституційного Суду України з клопотаннями перевірити на відповідність частині першій статті 8, частинам другій, третій статті 22, частинам першій, другій статті 24, частинам першій, другій, шостій статті 43 Конституції України (конституційність) абзац шостий пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113–IX (далі – Закон № 113).
Згідно з абзацом шостим пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113 "перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту".
Тимошенкову О.В., Тимошенкова В.І. було звільнено з посад прокурорів у період їх тимчасової непрацездатності (перебування на лікарняному).
Вирішуючи порушене в конституційних скаргах питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення абзацу шостого пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113, Конституційний Суд України виходив із наступного.
За Основним Законом України Україна є правова держава (стаття 1); людина, її життя і здоров’я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3); Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8); конституційні права і свободи гарантовані й не можуть бути скасовані (частина друга статті 22); при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22).
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб; громадянам гарантовано захист від незаконного звільнення (частини перша, друга, шоста).
Конституційний Суд України, розглядаючи питання захисту трудових прав та гарантій працівників у період їх тимчасової непрацездатності, у Рішенні від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019 зазначив таке:
- – "Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов’язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці" (абзац перший підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини);
- – "громадяни мають право на соціальний захист, зокрема у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, тому для забезпечення конституційного права кожного на працю, встановленого статтею 43 Основного Закону України, повинні бути закріплені певні гарантії, а саме заборона на звільнення працівника з ініціативи власника в період тимчасової непрацездатності такого працівника" (абзац третій підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України визнав, що наведені юридичні позиції є релевантними та застосовними і у цій справі.
Відповідно до Конституції України засади регулювання праці визначають лише закони України (пункт 6 частини першої статті 92).
Загальні правові засади і гарантії здійснення громадянами України трудових правовідносин визначено в Кодексі законів про працю України (далі – Кодекс).
Згідно з першим реченням частини третьої статті 40 Кодексу не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації (друге речення частини третьої статті 40 Кодексу).
Із наведеного випливає, що Кодексом установлено заборону на звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період тимчасової непрацездатності працівника; також закріплено вичерпний перелік випадків, коли звільнення в зазначений період є можливим.
Конституційний Суд України зауважив, що встановлена Кодексом гарантія від звільнення в період тимчасової непрацездатності поширюється лише на випадки звільнення з ініціативи роботодавця, коли згоду або волевиявлення працівника не вимагають.
Конституційний Суд України зважив на те, що тимчасова непрацездатність – це "непрацездатність особи внаслідок захворювання, травми або інших причин (вагітність та пологи, карантин тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування, реабілітації, інших заходів медичного характеру, та триває до відновлення працездатності або до закінчення причин, які унеможливлюють виконання роботи. Тимчасова непрацездатність обраховується в календарних днях" (абзац четвертий пункту 3 розділу І Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність в Реєстрі медичних висновків в електронній системі охорони здоров’я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України "Деякі питання формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність" від 1 червня 2021 року № 1066). Тимчасова непрацездатність – це такий стан особи, за якого вона не може виконувати професійні обов’язки протягом певного проміжку часу за місцем роботи з об’єктивних причин. Особам, які тимчасово втратили працездатність, законом гарантовано, що на період перебування на лікарняному за ними буде збережено їхнє робоче місце до моменту закінчення тимчасової непрацездатності.
Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що єдиний правовий статус прокурорів означає, що їх звільнення з посад не має супроводжуватися невиправданими відмінностями у застосуванні гарантії збереження робочого місця на період тимчасової непрацездатності як складової права на працю.
Отже, заборона на звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період тимчасової непрацездатності працівника є невід’ємною складовою конституційного права кожного на працю.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що абзац шостий пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113 у частині, згідно з якою перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту, суперечить частинам першій, другій, шостій статті 43 Конституції України та ухвалив:
Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення абзацу шостого пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113–ІХ, згідно з яким перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.
Окреме положення абзацу шостого пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113–ІХ, згідно з яким перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту, визнане неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Рішення Першого сенату КСУ № 9-р(І)/2024 від 2 жовтня 2024 року в справі № 3-5/2023(5/23, 79/23) (щодо звільнення в період тимчасової непрацездатності).
