Ірландець Міхол О’Гьорлі (Miceál Francis O'Hurley)- доброволець ЗСУ, волонтер та керівник Міжнародного фонду, який підтримує Україну з 2014 року.
Людина з щирим і відкритим серцем, душа компанії, який легко знаходить спільну мову і друзів в Україні, навіть не знаючи української мови (і російської також), залюбки погодився розповісти про період свого життя, який присвятив допомозі Україні в нелегкий час.
Ви допомагаєте Україні з 2014 року. Як все починалось і яка ваша мотивація?
Моя дружина українка і, крім того, я знаю Україну з першого дня її незалежності через свою роботу в політиці.
Ми живемо в Ірландії, у нас двоє маленьких дітей чотири і шість років. Мої діти ніколи не бачили Україну через війну, яку розпочала росія. Але вони частково українці і це і їхня батьківщина але їм небезпечно тут перебувати.
Я хочу переконатися, що мої діти розуміють, що ми пишаємося тим, що ми ірландські американці, але також частково і українці, і я хочу, щоб вони знали свою історію, свою культуру.
Внесок, який Україна зробила у світ неоціненний. Я завжди розповідаю історію про наймудріших дочок Ярослава, які були одружені з королями всієї Європи. Знаєте, коли мені кажуть, що українці готові бути європейцями я сміюся, бо вони вже були європейцями ще до того, як з'явилася ідея об’єднаної Європи.
Моя мотивація допомагати Україні гадаю, полягає в тому, щоб переконатися, що Україна залишається вільною і щоб ми досягли миру і справедливості, а справедливість може настати лише тоді, коли будуть відновлені кордони 1991 року. Я вірю в це, і я вірю, що це також добре для світу. Якщо Україна почне віддавати території сьогодні, завтра це буде Тайвань. Потім це буде Польща, Естонія, Латвія і т.д. Україна займає принципову позицію, яку має підтримати весь світ.
У 2014 році ми побачили необхідність швидко діяти, щоб підтримати протестувальників на Майдані. Потім щоб переконатися, що українські солдати мають обладнання та допомогу, яких вони потребують, ми почали збирати гроші.
Як ви збираєте гроші, хто допомагає і чи є якісь проблеми?
Спочатку це були невеликі суми, але зараз ми збираємо, зокрема, на десятки автомобілів. Люди, які жертвують кошти до нашого Міжнародного фонду це, частково українці, які були переміщені до Ірландії і які дають п'ять або десять євро з тих невеликих грошей, які у них є, а також заможні благодійники, з якими мені пощастило мати справи.
Наприклад, я знаю дуже хороших ірландців, які допомагають придбавати машини швидкої допомоги та пожежні машини. В листопаді ми привезли 21 машину, в тому числі три пожежні і сім машин швидкої допомоги. Також ще сім машин швидкої допомоги прибудуть у грудні. Гадаю, моїми донорами можуть бути всі, кому не байдуже.
Також ми робимо пожертви на ЗСУ від імені об'єднаної ради українського і міжнародного козацтва.
У нас є політика роботи з перевіреними українськими партнерами., зокрема, одними з таких є Save UA та Всеукраїнська аграрна рада.
Вони мають дуже тісні контакти з військовими і допомагають нам переконатися, що наші транспортні засоби потрапляють саме до тих підрозділів, які потребують цього на полі бою негайно.
Зазвичай я кажу: «Ви можете купити мені цю машину швидкої допомоги або ви можете подарувати генератор». Я не люблю займатися грошовими питаннями для цього у нас є бухгалтери, а також є інші волонтери.
Ми нічого не продаємо Україні, ми даруємо. Я вам розкажу одну історію...
Одній військовій частині ми передали дві машини швидкої допомоги, а вони все хотіли дати мені гроші. Оскільки вони звикли купувати автомобілі і не розуміли, як можна дарувати машину, яка коштує більше десяти тисяч доларів США.
Ми намагаємося не зв'язуватися з грошима, ми просимо людей жертвувати ресурси, а потім привозимо їх сюди, в Україну.
Чи стикалися ви з проблемами, наприклад, при перетині українського кордону, завозячи автомобілі та іншу допомогу?
Загалом ні, але під час зернової суперечки з Польщею було трохи складно, але це їхня робота - перевіряти митний експорт.
Українці завжди вдячні і, в тому числі митники, але я дуже стурбований новим законодавством, яке вимагає так багато паперової роботи і документації, що люди вже кажуть, що більше не будуть волонтерити.
Наприклад, коли ми їдемо з Ірландії п'ять днів ми повинні перетнути море, а потім їхати через всю Європу і коли ми застрягаємо на кордоні на 8-9-10 годин волонтери відчувають, що їх не цінують, але ми розуміємо, що це баланс між тим, щоб робити все правильно і нести відповідальність, і тим, щоб прискорити процес.
Я б сказав, що одна з головних проблем полягає в тому, що всі говорять про те, що Україна корумпована, але всі країни корумповані. Це моя п'ята війна. Я бачив корупцію всюди. В Україні я бачу не більше корупції, ніж в інших країнах, різниця тільки в бюрократії.
Коли я завожу машину я реєструю її на кордоні, даю страховку, технічний паспорт, все декларую. А, наприклад, іноді буває, що військові частини не хочуть розписуватися за техніку, яку ми їм передаємо. Тому, коли хтось проводить аудит, це виглядає, як начебто авто швидкої допомоги, генератор чи щось інше, що ми передали, зникло, а насправді воно все працює і знаходиться в польових умовах, але на папері це виглядає інакше.
Єдине, що я можу сказати це те, що я особисто в цьому беру участь. Я служив на фронті на сході, я служив у Харкові і перші кілька днів війни в обороні Києва, Ірпеня і Бучі. Я знаю, що є підзвітність. Я довіряю своїм українським партнерам, але паперова робота - це завжди щось таке, що має тенденцію давати збої і робить корупцію видимою там, де її не повинно бути взагалі.
Ви підраховували скільки загалом автомобілів, генераторів чи іншої допомоги ви передали українським військовим?
Загалом вже більше 80 автомобілів, від джипів до машин швидкої допомоги, і це одна з найбільших пожертв. Крім того, останнім часом ми отримуємо автобуси - великі туристичні автобуси, щоб військові могли швидко пересуватися з місця на місце, а також менші автобуси, які використовуються для евакуації цивільного населення вздовж лінії зіткнення.
Ще ми побудували мобільну їдальню, а нещодавно з партнерами з лікарні Університету стоматології в Дубліні та деякими приватними компаніями завершили будівництво мобільної стоматологічної клініки, де є можливість проводити лікування і оперувати в польових умовах протягом тривалого часу – для стоматологів є душ, туалет і спальне місце.
Ми майже досягли позначки в 2 мільйони євро за загальною вартістю пожертв, але останнім часом вони дуже сповільнилися. Зараз люди дають мені все, що завгодно, але не гроші, і це не тому, що вони нам не довіряють, економіка в Європі зараз не дуже хороша, інфляція висока. Люди готові бути щедрими, але тільки в тій мірі, в якій вони можуть дати.
Як загалом люди в Ірландії ставляться до допомоги Україні і чи змінилися за час війни настрої?
Як це було на початку війни і як це зараз та яка мотивація - це складне питання і потребує певного контексту.
У 1916 році ми боролися з британцями за нашу незалежність після 800 років колоніального панування. Ірландський досвід та український досвід дуже схожі. У вас була росія, як колоніальний господар у нас були англійці, у вас був Голодомор, у нас був An Gorta Mór (Вели́кий го́лод в Ірла́ндії). П'ять з половиною мільйонів наших людей померли від голоду, коли ми були змушені відправляти нашу їжу до Англії.
Тому історія ірландського народу і українського дуже схожі і коли почалося повномасштабне вторгнення, ірландці відкрили свої домівки. Вони добровільно дозволили українцям жити в їхніх будинках.
Ірландський уряд зробив надзвичайно хорошу роботу, щоб кожен українець отримав соціальну допомогу в розмірі 220 євро на тиждень, медичне обслуговування і житло, щоб вони могли бути в безпеці.
Однак, нажаль, деякі проросійські елементи в Ірландії, і їх дуже багато, звинувачують українців в житловій кризі, яка насправді існує вже 20 років. Вони кажуть ірландцям, що тепер ви не можете мати житло, бо українці забрали всі пропозиції на ринку нерухомості, ви не можете перестати платити високі податки, бо українці отримують гроші з бюджету країни.
Це неправда. Більшість цих грошей надходить з ЄС, але і деякі проросійські політики в Ірландії, яких теж немало, намагаються звинуватити український народ.
Це в цілому звичайно вплинуло на те, як люди бачать Україну і як вони реагують на українців, але одна з речей, яка зашкодила не менше, це молоді українські чоловіки, які уникають військового обов'язку і приїжджають до Ірландії.
Поки чоловіки тікають до Європи, щоб уникнути служби, це підриває довіру людей і змушує їх замислитися, чому вони повинні бути такими щедрими, якщо українці не хочуть захищати власну країну.
Але це невелика частина таких людей і тому я б сказав, що ірландський народ все ще залишається щедрим і той факт, що цього місяця ми передаємо 21 машину, є доказом цього.
Наприкінці спілкування Міхол окремо звернув увагу на міжнародні відносини України та її економічний розвиток. Він, зокрема зауважив, що одна з речей, яку б він дуже заохочував Україну зробити набагато краще - це більш потужно працювати на дипломатичному полі.
Також на його думку потрібно створювати програми перехресних дипломів, які б визнавалися як в Україні, так і в Ірландії, а також в інших країнах.
«Якби ми мали більше програм перехресної освіти і більше інтеграції бізнесу між Україною та ЄС це було б добре і для Європи і для України. Зокрема, Ірландія - сільськогосподарська країна, однак інвестиції в сільське господарство в Україні наразі дуже мінімальні. Ми повинні переконатися, що коли ми відбудовуємо Україну, це питання побудови партнерських відносин» - зазначив Міхол.
Він додав, що на противагу тому, що іноземні транснаціональні корпорації домінують на українському ринку, варто будувати власні міжнародні відносини чи то в освіті, чи то з медичними організаціями, чи то з промисловістю, адже це так само важливо, як і робота, що проводиться на полі бою.
