В умовах повномасштабної війни межа між приватним правом власності та інтересами держави розмивається. І, разом з ризиками втрати свого майна внаслідок ворожих обстрілів, реальною становиться можливість реквізиції майна — процедура, за якої держава може примусово вилучати майно для потреб оборони.
Право приватної власності є непорушним: відповідно до статті 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Але в умовах воєнного стану наші конституційні права на паузі: суспільні інтереси превалють над приватними, і примусове відчуження майна може бути застосоване (як виняток) з мотивів суспільного інтересу (за умови попереднього і повного відшкодування його вартості).
Отже втручання держави у право особи на мирне володіння майном є виправданим лише за умови суспільного, публічного інтересу, в питаннях наявності якого ЄСПЛ визнає за державами достатньо широку сферу розсуду, але такий інтерес має бути об`єктивно зумовленим, охоплювати загальнодержавні потреби, зокрема у сфері оборони, безпеки та захисту суверенітету.
Статтею 17 Закону України «Про оборону України» передбачено, що в умовах воєнного стану відповідно до закону допускається примусове вилучення приватного майна та відчуження об`єктів права приватної власності громадян з наступним повним відшкодуванням їх вартості у порядку та терміни, встановлені Кабінетом Міністрів України. Аналогічна норма міститься у частині другій статті 353 ЦК України.
Реквізиція, або примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості (пункт 1 частини першої статті 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану»).
При тому, що реквізиція є дієвим інструментом забезпечення безпеки та захисту суспільних інтересів, вона повинна здійснюватися виключно відповідно до закону, забезпечуючи дотримання справедливої рівноваги між державними та суспільними інтересами і фундаментальними правами фізичних та юридичних осіб.
Примусове припинення права власності є самостійним публічно-приватним інститутом цивільного права, який визначає підстави, порядок і процедуру вилучення майна у власника, а також систему державних гарантій захисту його прав залежно від підстав такого вилучення. Надзвичайний характер цього інституту в умовах оголошеного воєнного стану зумовлений тим, що вилучення майна здійснюється за відсутності будь-яких протиправних дій з боку власника, які за загальним правилом могли б бути підставою для втручання у право власності.
За рішеннями ЄСПЛ поняття «справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Частиною другою статті 10 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» передбачено, що компенсація збитків здійснюється протягом п`яти наступних бюджетних періодів, правового режиму надзвичайного стану - протягом одного наступного бюджетного періоду після скасування правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за рахунок коштів державного бюджету.
Щодо суб‘єктності права власності то можливе:
1) примусове відчуження індивідуально визначеного приватного та колективного майна з переходом до держави права власності на це майно за попереднім або наступним повним відшкодуванням його вартості;
2) вилучення індивідуально визначеного майна державних підприємств, державних господарських об`єднань, на яке у них є право господарського відання або оперативного управління, без відшкодування його вартості.
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у частині першій статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що громадяни зобов`язані надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, ЗСУ, іншим військовим формуванням, оперативно-рятувальній службі цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом. Отже, стосовно надання громадянами під час мобілізації їхнього майна ЗСУ чи іншим військовим формуванням або оперативно-рятувальній службі цивільного захисту діє виключно порядок наступного відшкодування державою вартості такого майна, тобто у строк, визначений частиною другою статті 10 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».
Тобто реквізиція — це не просто вилучення майна - це поетапний юридичний процес, де держава бере на себе зобов’язання компенсації втрат власнику за умови їх обгрунтованості. Але правозастосовча практика свідчить, що вона не завжди підтверджує теорію і часто спростовує навіть приписи Верховного Суду. Тобто саме право на компенсацію ще не гарантує її фактичного отримання – за це зазвичай потрібно поборотися в суді, а перед тим вивчити процедуру оформлення документів (акту вилучення майна, висновку розрахунку його ринкової вартості тощо).
Неналежна якість оформлення первісної документації (опис вилученого майна та його оцінка) можуть позбавити власника права на компенсацію.
«Порядок розгляду заяв та здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» (далі - Порядок) затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2012 року № 998 «Про деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».
Цей Порядок визначає механізм прийняття, розгляду заяв та здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.
Право приймати рішення про реквізицію має лише вище військове командування (ЗСУ, ГУР, Держприкордонслужба тощо) за погодженням з державною адміністрацією. Без погодження рішення може прийматися лише в місцях безпосереднього бойового зіткнення.
Факт вилучення обов’язково засвідчується актом встановленого зразка, де фіксуються характеристики майна та розмір оцінки.
Перед відчуженням здійснюється оцінка ринкової вартості майна, висновок якої надається власнику.
Майно, що підлягає примусовому відчуженню, оцінюється в порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оцінну діяльність.
Заява про виплату наступної повної компенсації за примусово відчужене майно приймається, обліковується і розглядається за місцем відчуження майна. До заяви додаються акт про примусове відчуження майна та висновок про вартість такого майна (пункт 3 Порядку).
За результатами розгляду заяви органи, зазначені у пункті 3 Порядку, оформлюють висновок про здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану. Висновок оформляється у трьох примірниках. Перший примірник передається заявникові, другий - територіальному органу Казначейства, третій зберігається за місцем його оформлення. Висновки обліковуються органом, який їх видав. Орган, що прийняв рішення про примусове відчуження майна, на підставі виданого ним висновку враховує відповідну потребу в коштах у бюджетному запиті на наступний бюджетний період (після скасування правового режиму надзвичайного стану) або на п`ять наступних бюджетних періодів (після скасування правового режиму воєнного стану) (пункт 7 Порядку).
Виплата повної компенсації здійснюється органами, що прийняли рішення про примусове відчуження майна, у порядку черговості оформлення висновків за рахунок і в межах коштів, передбачених у державному бюджеті для виплати наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного стану (пункт 7 Порядку).
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду визначила, що навіть у надзвичайних обставинах втручання у право власності підлягає ретельній, поетапній та індивідуалізованій перевірці, потрібно виходити з того, що примусове відчуження майна не може визнаватися сумісним із вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції лише на підставі формального посилання на воєнний стан або на загальні потреби оборони.
Навпаки, вирішальне значення під час розгляду судами справ щодо правомірності примусового відчуження об`єктів права приватної власності громадян має встановлення того, що втручання ґрунтувалося на реальній і конкретній суспільній потребі, яка була належно обґрунтована щодо саме цього майна, а також того, що реквізоване майно дійсно слугувало або було об`єктивно призначене для задоволення державних потреб у відповідних умовах.
Для цього потрібно дослідити конкретні обставини щодо призначення майна, його місцезнаходження (на територіях, де бойові дії не/ведуться), наявності реальної гострої потреби держави в особі ЗСУ або інших військових формувань в забезпеченні відповідними матеріальними ресурсами для належного виконання визначених перед ними завдань. Також потрібно встановити факт реального використання реквізованого майна для потреб держави в умовах відповідного правового режиму, зокрема для виконання завдань щодо оборони України.
На практиці реальність відрізняється від приписів ВС: власникам майна щонайменш затягують виплати, які в середньому тривають від 8 до 14 місяців, а його оціночна вартість нижча за ринкову на 30–50%, що потребує повторні експертизи.
Ще один тренд — оформлення реквізицію як «добровільну передачу» майна для потреб оборони, що заздалегідь позбавляє власника права на гарантовану законом компенсацію.
Цікавими є висновки судів у Справі № 369/2600/23, що перебуває на розгляді Великої Палати Верховного суду, предметом якої є реквізиція нерухомості, а саме 20 квартир на Софіївській Борщагівці для потреб ГУР МО.
Власник подав позов, в якому вказав, що в районі не велися бойові дії, а реквізиція квартир без ремонту не є нагальною потребою для задоволення потреб у житлі.
Також Позивач обґрунтовував пред`явлений позов тим, що наказом від 26 жовтня 2022 року № 87ДСК начальник ГУР МОУ примусово відчужив на потреби відповідача належні позивачу на праві приватної власності двадцять квартир, розташованих за зазначеними адресами, а такий наказ, на думку позивача, є незаконним, прийнятим неуповноваженим органом, без відповідних правових підстав, адже ГУР МОУ не є військовим командуванням, якому надано право на примусове відчуження майна. Він також вважав, що в цьому конкретному випадку немає виняткової суспільної потреби у витребуванні належних йому на праві власності житлових приміщень.
Під час примусового відчуження була порушена законодавчо визначена процедура, позивача для складання та підписання актів про примусове відчуження майна не запрошували. Тож Позивач був позбавлений права надати пояснення відповідачу щодо неможливості відчуження житлових приміщень, враховуючи, що частина вилучених квартир непридатна для проживання, оскільки в них немає ремонту, він не міг запропонувати інші варіанти для задоволення тимчасових потреб ГУР МОУ в житловому фонді шляхом надання ГУР на період дії воєнного стану приміщень гуртожитків.
Позивач зазначив, що квартири відчужені ГУР МОУ з метою виконання бойових завдань, втім станом на дату винесення спірного наказу - 26 жовтня 2022 року бойові дії на території с. Софіївська Борщагівка Бучанського району Київської області не проводилися.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовляючи у задоволенні позовних вимог зазначили, що рішення про примусове відчуження спірного майна прийнято уповноваженим органом та узгоджено з Київською обласною військовою адміністрацією (далі - КОВА). Законом передбачено, що право особи звертатися до суду з вимогою щодо повернення примусово відчуженого майна обумовлене припиненням існування надзвичайної обставини, яка стала підставою для такого відчуження за умови збереження такого майна. Тобто позивач наділений правом вже після скасування правового режиму воєнного стану на території України вимагати повного відшкодування вартості відчуженого майна або вимагати повернення такого майна за умови, якщо воно збереглося.
Суди також виснували, що в цьому випадку спірну нерухомість відчужено з правом відшкодування після закінчення періоду воєнного стану, що свідчить про врахування інтересів не лише держави та суспільства, а й позивача.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася тим, що Суд має визначити, чи повинна держава доводити конкретну суспільну потребу у кожному об'єкті нерухомості, а не просто посилатися на потреби оборони.
Чекаємо, що остаточне рішення ВП ВС відповість на ці питання.
