Уважно ознайомився з поданням Верховного суду (без України) до Конституційного суду України стосовно так званих карантинних обмежень. Не перестаю дивуватись, з яким цинізмом доброчесні судді «піклуються» про права пересічних українців.
Пленум Верховного суду (без України), який після судової реформи збирається виключно по організаційним питанням та вирішенню власних побутових проблем вирішив що обмеження встановлені постановами КМУ є неконституційними.
Звичайно їм відомо, що, по-перше, на час подання не говорячи вже про розгляд цього Конституційного подання більшість обмежень, які встановлені цими постановами скасовані, чи вже припинять свою дію.
Жоден з суддів ніколи офіційно не говорив та не роз’яснював, що адміністративні протоколи складені на підставі таких неконституційних обмежень повинні судами скасовуватись. Хоча, коли мова йде, наприклад про повноваження членів ВККСУ, суддівську винагороду суддів, що не пройшли кваліфоцінювання, повторного звільнення суддів, яких так і не поновили на посаді, то тут, до розгляду справи, вони про це не соромлячись говорили й навіть не брали самовідводів при розгляді таких справ.
По-друге, судячи з «позиції» Пленуму, судді не мають підстав притягати українців за порушення карантинних обмежень вже зараз. Це стосується права на свободу пересування, обмеження права на мирні зібрання, обмеження рівності прав і свобод (стосовно осіб які досягли 60 річного віку та відокремлення підприємців яким дозволили працювати), обмеження інших конституційних прав, які можуть бути здійснені в умовах надзвичайного та воєнного стану, права на підприємницьку діяльність, права на доступ до медичної допомоги.
По-третє, рішення Конституційного суду України набирає чинності з моменту оприлюднення і фактично не буде мати принципового значення на обмеження прав громадян які існують сьогодні, а продовження притягнення громадян до відповідальності за нормами, які пленум вважає неконституційними, демонструє виключну профанацію захисту конституційних прав.
Четверте, Пленум також вважає неконституційним обмеження безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду до 01.01.2021. Всі розуміють, що до цього часу КСУ не розгляне це подання, тому цей пункт виглядає як чергова гра в піддавки з владою.
Ну й головне заради чого вся ця «турбота» про громадян. Це обмеження суддівської винагороди з сум, що сягають 400 000 грн на місяць, до якихось 47 000 грн. До речі, тут вони пригадали про неможливість втручання в суддівську винагороду, хоча у своїх рішеннях стосовно суддів першої та апеляційної інстанції, коли це не торкається працюючих суддів Верховного суду (без України) вони такі обмеження неодноразово визнавали легітимними.
Також трошки пригадали про працівників бюджетних установ.
От і все. Боротьба суддів незаконно існуючого Верховного суду (без України) за власну грошову винагороду, примусила їх трохи пригадати й про права громадян. Тому всі інші порушення прав громадян надалі, я б радив починати з обмеження винагороди суддям Верховного суду (без України).
Й до речі, я не здивуюсь, якщо Конституційний суд України поверне це подання без розгляду у зв’язку з тим, що він нещодавно визнав це юридичне формування незаконно створеним. Єдиним легітимним найвищим судом у системі судоустрою України є Верховний суд України про що зазначено в рішенні КСУ від 18.02.2020 №2-р/2020, а Пленум Верховного суду України не збирався і жодних подань не робив.
От така у нас судова система створена після так званої революції гідності. Потрібно з цим балаганом вже закінчувати й відновлювати легітимні судові органи й легітимний Верховний суд України, який хоч і не був взірцем справедливості, однак там її як і законності було значно більше.
