22 січня 2026 року опубліковане рішення Європейського Суду з прав людини у справі Федір Федотович Мельник проти України.
Заявник вийшов на пенсію та почав отримувати пенсію за віком 15 серпня 2013 року. Отримуючи пенсію, він також працював приватним підприємцем.
02 березня 2015 року Парламент ухвалив Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", який передбачав 15% зниження пенсій до 31 грудня 2015 року для пенсіонерів, які працювали. Ці законодавчі зміни набули чинності 01 квітня 2015 року, і пенсія заявника була відповідно зменшена.
22 травня 2015 року заявник звернувся до суду з позовом в якому він оскаржував зменшення його пенсії.
Національні суди відмовили у позові заявнику. Вони зазначили, що заявник є приватним підприємцем, тому до нього застосовувалося нове законодавство, і його пенсію законно зменшено.
Заявник скаржився до Європейського Суду з прав людини відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції на зменшення розміру його пенсії.
Європейський Суд з прав людини вважає, посилаючись на свою прецедентну практику, що право заявника на пенсію за віком становило майно у значенні статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, і що зменшення його пенсії явно становило втручання у мирне користування його майном.
Щодо вимоги законності, Суд зазначив, що пенсія заявника за віком була зменшена на підставі відповідного закону, що, як видається, передбачає, що втручання було здійснено відповідно до закону.
Суд також зазначив, що зменшення, очевидно, було здійснено в результаті міркувань економічної та соціальної політики, а також фінансових труднощів, з якими стикається держава. Суд зазначає, що заявник, який продовжував працювати як приватний підприємець, отримуючи при цьому пенсію, не стверджував, що відповідне зменшення пенсії поставило його під загрозу опинитися нижче рівня прожиткового мінімуму, залишило без засобів до існування або в іншій спосіб створило надмірний тягар.
З огляду на вищезазначене та враховуючи широкі межі розсуду держави в питаннях економічної та соціальної політики, Суд вважає, що за конкретних обставин цієї справи було досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами громади та майновими правами заявника.
Відповідно, Суд вважав, що заява є явно необґрунтованою у значенні статті 35 § 3 (a) Конвенції та має бути відхилена відповідно до статті 35 § 4 Конвенції.
