Суди розглядали справу за позовом особи про стягнення збитків та за зустрічним позовом осіб про відшкодування витрат на утримання та поліпшення майна.
Один із позивачів за зустрічним позовом звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, у тому числі, але не виключно, на корпоративні права відповідача за зустрічним позовом в межах суми 10 949 950,53 грн.
В обґрунтування такої заяви заявник зазначав, що йому стало відомо, що рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.06.2017р. приватний нотаріус здійснив реєстрацію фіктивного правочину – акта приймання-передачі та оцінки активів, укладений між відповідачем за зустрічним позовом та товариством, єдиним власником та керівником якого є сам відповідач за зустрічним позовом, що свідчить про фіктивність такого правочину без наміру фактичної зміни власника та володільця.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову. Суд зазначив, зокрема, що із наданої інформаційної довідки вбачається, що з 2017 року жодних реєстраційних дій з приводу спірного майна не вчинялося та відносно даного майна є інші чинні обтяження, тому вказане майно і так є забезпеченим.
Апеляційний суд частково задовольнив заяву про забезпечення позову та наклав арешт на нежитлове приміщення. Суд вказав, що вчинені особою дії свідчать про обґрунтовані ризики чергової перереєстрації нерухомого майна, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду про задоволення зустрічного позову у цій справі.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.12.2021р. у справі №569/5761/19 касаційні скарги відповідача за зустрічним позовом та товариства були задоволені частково, рішення суду апеляційної інстанції було скасоване, а рішення суду першої інстанції – залишено в силі. Таке рішення Верховного Суду було обґрунтоване наступним:
Суд касаційної інстанції нагадав, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, – навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
А у постанові Верховного Суду від 24.02.2021р. у справі №755/5333/20 (провадження №61-17180св20) зазначено, що при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони їх відчуження, суди не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві, тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі.
Верховний Суд звернув увагу на те, що на час вирішення питання про забезпечення позову судом до участі у справі товариство не залучалось, а позовні вимоги до нього не заявлялись. Проте при задоволенні заяви позивача за зустрічним позовом про накладення арешту на нерухоме майно та заборони його відчуження, апеляційний суд не звернув уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що не належить відповідачеві, а тому є помилковим.
