Банк звернувся до суду з позовом до приватного виконавця про стягнення безпідставно набутих коштів. Позивач вважав, що підстав для стягнення основної винагороди не було, оскільки виконавцем не вчинялись дії щодо виконання рішення господарського суду.
ВПВС в постанові від 26.10.2022 у справі № 229/1026/21 https://reyestr.court.gov.ua/Review/107651454, зважаючи на зміст позовної заяви, зауважила, що предметом спору у цій справі є не оскарження дій/бездіяльності виконавця як суб`єкта владних повноважень, а неправомірність та безпідставність набуття відповідачем грошових коштів, які належать позивачу, що свідчить про приватно-правовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Водночас такий спір не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, з огляду на запроваджений законодавцем підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.
Предметом розгляду у цій справі не є заявлені на підставі ст. 339 ГПК України вимоги про оскарження дій приватного виконавця під час виконання судового рішення у господарській справі, а тому спір не може бути віднесений до господарської юрисдикції виключно на тій підставі, що судове рішення у цій справі ухвалено за правилами ГПК України.
ВПВС акцентувала увагу, що необхідно розрізняти підсудність справи за скаргою на дії/рішення державного/приватного виконавця, які подаються згідно з ч. 1 ст. 339 ГПК України до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції за правилами ГПК України, від справи, пов`язаної з цивільно-правовим спором, а саме стягнення безпідставно набутих грошових коштів на підставі норм ЦК України.
З огляду на суб`єктний склад спору (участь фізичної особи - приватного виконавця), предмет позову (повернення безпідставно набутого майна) та характер спірних правовідносин (приватно-правовий) ВПВС вважає, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
