Цифровий суверенітет: держава як щит у глобальній мережі. Ілюстрація: авторська
Стрімкий розвиток революції цифрового інтелекту, в основі якої лежать такі новітні технології, як штучний інтелект (ШІ) та квантові обчислення, докорінно змінює світ. Проте разом із безпрецедентними можливостями зростають і глобальні загрози. Кібербезпека перетворилася на ключове питання, що безпосередньо стосується суверенітету, національної безпеки та економічних інтересів кожної держави.
У цьому контексті, під час першого пленарного засідання нового Глобального механізму ООН з питань інформаційно-комунікаційних технологій у контексті міжнародної безпеки, яке відбулося в липні 2026 року в Нью-Йорку, Китай представив фундаментальний документ — «Позиційну записку щодо глобального кіберуправління в епоху цифрового інтелекту». Цей крок став логічним продовженням ініціативи Пекіна щодо побудови «спільноти спільного майбутнього в кіберпросторі».
Кіберпростір тривалий час описували як окремий, безтілесний світ, що існує десь паралельно і майже не взаємодіє з фізичним. Сьогодні ця межа практично зникла: сучасні конфлікти та війни синхронізувалися і стали єдиним цілим. Україна, яка першою у світі стикнулася з повномасштабною гібридною агресією, є живим підтвердженням цієї тези: тут кібератаки на реєстри чи логістику давно стали невід'ємною частиною підготовки до ракетних ударів.
Електростанція, водогін, лікарня, банк, транспортна система або державний реєстр одночасно існують у фізичній і цифровій реальності. Вони можуть бути зруйновані ракетою, але можуть бути знищені чи паралізовані й шкідливим кодом, викраденням облікових даних, втручанням у систему управління або компрометацією постачальника програмного забезпечення. Для людини, яка залишилася без електроенергії, води чи медичної допомоги, спосіб руйнування не має значення.
Каскадний ефект: компрометація одного хмарного провайдера може одночасно вразити енергетику, лікарні, банки, транспорт і державні реєстри
Саме тому оприлюднений китайський документ є не просто дипломатичною заявою про кібербезпеку. Це спроба сформулювати принципи міжнародного порядку для світу, в якому дані, алгоритми, хмарні платформи, великі моделі ШІ та критична інфраструктура перетворюються на єдину систему.
У центрі китайської пропозиції перебувають три ідеї: поширення основних принципів міжнародного права на кіберпростір, визнання цифрового суверенітету держав і створення багатосторонніх правил для ШІ та захисту критичної інфраструктури. Однак за цими загальними формулюваннями приховується складніше питання: чи залишиться інтернет відкритим глобальним простором, чи поступово розділиться на цифрові території, контрольовані окремими державами та технологічними блоками?
Одна з ключових тез китайського документа полягає в тому, що кіберпростір є продовженням фізичної реальності. На перший погляд це очевидне твердження, але воно має серйозні політичні та правові наслідки. Якщо цифрова атака здатна зупинити роботу лікарні чи спричинити аварію на промисловому об’єкті, вона вже не може розглядатися лише як крадіжка інформації чи технічний інцидент. Вона стає дією, наслідки якої співставні з використанням фізичної сили.
Міжнародний комітет Червоного Хреста звертає увагу, що під час збройних конфліктів міжнародне гуманітарне право поширюється і на кібероперації. Проблема полягає в тому, що цифровий світ значно складніше поділити на цивільні та військові об’єкти. Одна й та сама мережа зв’язку може обслуговувати населення, державні установи й армію. Хмарний провайдер може одночасно зберігати дані лікарень, підприємств, банків і військових структур.
Через таку взаємозалежність навіть атака на формально законну військову ціль може спричинити каскадний ефект далеко за її межами. Особлива небезпека кібератаки полягає в розмитості межі між миром і війною. Країна може роками перебувати під постійним цифровим (хакерським) тиском, не маючи можливості однозначно визначити, чи є окремі інциденти шпигунством, диверсією, злочином, підготовкою до війни або вже частиною воєнної операції. Атаку можна провести через сервери в десятках юрисдикцій, використовуючи викрадену інфраструктуру та залучаючи групи, які формально не є державними органами.
У традиційній війні здебільшого зрозуміло, хто агресор, а хто жертва. А в кіберпросторі часто неможливо встановити кінцевого замовника: чи діяла група за наказом держави, з її мовчазної згоди, за власною ініціативою або під чужим прапором?
Якщо ми говоримо про ШІ в розрізі даної проблеми, то ми повинні розуміти, що він на даний момент не робить за своєю ініціативою кібератаки, фішинг або пошук вразливостей. Проте він здатен різко збільшити швидкість, масштаб і доступність таких операцій. Системи ШІ можуть допомагати аналізувати великі обсяги викрадених даних, створювати переконливі фішингові повідомлення різними мовами, автоматизувати розвідку та модифікувати код.
Для прикладу, Британський Національний центр кібербезпеки говорить, що ШІ знижує бар’єр для менш кваліфікованих зловмисників. Але, це не означає, що будь-яка людина, отримавши доступ до мовної моделі, автоматично перетворюється на хакера. Без розуміння інфраструктури та здатності приховувати свою діяльність навіть із ШІ аматор залишиться аматором. Але для професіоналів ШІ скорочує частину рутинної роботи, яка раніше вимагала значного часу або цілої команди аналітиків.
Отже, ШІ одночасно виконує три ролі: посилює нападника, допомагає захиснику і створює нову поверхню для атак. Саме тому китайська пропозиція зробити ШІ «новим щитом кібербезпеки», а не інструментом домінування, звучить привабливо, але потребує конкретного механізму.
Також, китайський документ пропонує будувати новий міжнародний порядок у кіберпросторі на трьох головних засадах:
Дотримання Статуту ООН. Поширення принципів незастосування сили та невтручання у внутрішні справи на кіберпростір. Окремо наголошується на неприпустимості атак на критичну інфраструктуру інших держав.
Визнання цифрового суверенітету. Кожна держава повинна самостійно обирати шлях розвитку ШІ та цифрових технологій. Країни не повинні примушувати до участі в технологічних блоках або змушувати обирати між конкуруючими системами.
Багатостороннє, але державоцентричне управління. Китай наполягає, що керівна роль має залишатися за урядами. Корпоративне управління не повинно замінювати державне, а правила вузького кола країн не повинні підміняти міжнародний порядок.
Китайський документ прямо заперечує можливість заміни державного управління корпоративним. Ця теза має підстави: корпорація не є демократично обраним органом, і передача глобального цифрового порядку винятково приватним компаніям означала б фактичну приватизацію частини політичної влади.
Водночас виключно державна модель також не працює. Саме приватні компанії створюють технології та першими бачать нові загрози. Реалістична модель має розділяти функції: держави встановлюють правила, компанії забезпечують технічне виконання, науковці розробляють стандарти, а громадянське суспільство контролює вплив на права людей.
Парадокс полягає в тому, що чим активніше країни прагнуть захистити цифровий суверенітет (локалізуючи дані та створюючи власні стандарти), то важче зберігати глобальний інтернет єдиним. Вихід полягає у створенні сумісного суверенітету: країни зберігають контроль над критичними системами, але визнають спільні технічні стандарти та процедури сертифікації.
Однією з найцікавіших частин китайського документа є пропозиція створити глобальні стандарти оцінювання кіберризику великих моделей ШІ. Ризик моделі визначається не лише кількістю параметрів, а її здатністю автономно виконувати код, шукати вразливості та діяти без контролю людини.
Проте технічні випробування — лише половина питання. Необхідно визначити, хто матиме право проводити аудит і чи визнаватимуть країни сертифікати одна одної. Без взаємного визнання оцінок стандарти безпеки ризикують перетворитися на приховані торговельні бар’єри для іноземних моделей..
Підсумовуючия, хотілось би наголосити, що боротьба за майбутнє кіберпростору вже не є суперечкою лише про стандарти чи інші нормативно-правові акти. Це боротьба за розподіл влади у світі, де контроль над даними та моделями ШІ визначає спроможність держав ,а можливо й виживання.
Панда проти орлана: дві моделі кіберпорядку зійшлися над глобальною мережею
Китай пропонує поставити в центр цієї системи цифровий суверенітет і провідну роль держави. Сполучені Штати, навпаки, головну роль віддають компаніям, хоча в цьому році посилили контроль щодо моделей, які несуть небезпеку для власної цифрової інфраструктури. Жодна з цих моделей сама по собі не розв’язує всіх суперечностей, і вся ця красива ширма не збігається з реальними діями всіх гравців, бо хто гратиме за правилами, той програє саму гонку.
