За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
Вказуючи на таку відмінність актів ВПВС в постанові від 19.01.2023 у справі № 990/92/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109046334 навела сталу правову позицію, згідно з якою право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується .
З`ясування суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі необхідно також для визначення предметної юрисдикційності спору.
У цій справі позивачка оскаржувала постанову ВРУ, яка не містила загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачала індивідуалізовані приписи щодо висловлення недовіри Уповноваженому ВРУ з прав людини, що мало наслідком звільнення її з посади (адресована позивачці та стосувалася її прав та інтересів).
Отже, за юридичним змістом цей акт мав властивості документа, який підлягав судовому контролю за правилами адміністративного судочинства.
Та обставина, що постанови ВРУ можуть бути об`єктом судового конституційного контролю, автоматично не виключає цих постанов із-під судового контролю адміністративного суду в усіх інших випадках.
