Обʼєднана Палата Касаційного цивільного суду може відступити від висновку про заборону бути опікуном особам з числа військовослужбовців (справа №305/1557/24).
За обставинами справи, особа звернувся до суду із заявою про визнання особи недієздатною та призначення опікуна. Його рідний дядько є інвалідом з дитинства II групи з діагнозом «Олігофренія в стадії вираженої дебільності» та має пенсійне посвідчення з інвалідності. Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта виявляє ознаки хронічного стійкого психічного розладу у вигляді помірної розумової відсталості та за своїм психічним станом нездатний розуміти значення своїх дій та керувати ними. Протягом останніх років особа здійснювала постійний догляд за дядьком, проживав разом з ним, допомагав та утримував його, а саме купував ліки, продукти харчування, супроводжував до лікарів, допомагав по господарству, готував їсти та здійснював інші необхідні дії для його комфортного проживання, оскільки стан здоров`я недієздатного суттєво погіршується, він неспроможний задовольняти свої життєві потреби на належному рівні, не усвідомлює значення своїх дій та не може керувати ними, потребує постійного стороннього догляду й опіки. Інших родичів, які б могли здійснювати догляд та опіку, немає.
20 грудня 2024 року рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області заяву задоволено частково. Визнано особу недієздатним. Встановлено опіку. Тимчасово покладено обов`язки опікуна над недієздатним на Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ясінянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області. У іншій частині заявлених вимог відмовлено. 26 червня 2025 року постановою Закарпатського апеляційного суду апеляційну скаргу рішення суду першої інстанції без змін.
Відмовляючи особі місцеві суди покликалися на те, що заявник призваний на військову службу під час мобілізації та виконує свій обов`язок із захисту Вітчизни. Якщо судом встановлено, що заявник призваний за мобілізацією та проходить військову службу, то вказана обставина унеможливлює фактичне виконання заявником обов`язків опікуна. Такі висновки викладено в постанові Верховного Суду від 24 грудня 2024 року в справі №716/662/24, а також у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2025 року в справі №344/2344/24. Особа виконує свій конституційний обов`язок із захисту суверенітету та незалежності України, а тому не може бути призначений опікуном.
На момент розгляду справи Верховним Судом недієздатний помер наодинці удома від інсульту без догляду опікуна.
05 листопада 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норм у подібних правовідносинах та зробити висновок про те, що: сам собою факт проходження особою військової служби не може слугувати підставою для відмови у призначенні її опікуном; з урахуванням якнайкращих інтересів особи, над якою встановлюється опіка, потрібно з`ясовувати наявність інших осіб, які можуть бути опікунами недієздатного, здійснювати оцінку їх здатності виконання функцій саме опікуна недієздатної особи, а не відвідувача за необхідністю; досліджувати дійсність намірів військовозобов`язаного як єдиного опікуна недієздатної особи щодо забезпечення її особистих немайнових і майнових прав та інтересів, та ураховувати визначені Правилами критерії, яким має відповідати особа як опікун.
Колегія Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначає, що в умовах воєнного стану необхідно належно з`ясувати питання доцільності призначення військовозобов`язаного опікуном недієздатної особи, однак законодавець не встановив інших обмежень щодо призначення мобілізованого військовослужбовця опікуном над недієздатною фізичною особою крім умови, що за недієздатною особою здійснюється опіка іншими особами. Тому самовільне застосування такої підстави для відмови в призначенні опікуном, як призов на військову службу (сам собою), без оцінки інтересів недієздатної особи суперечить прямим нормам Конституції України.
Колегія суддів уважає, що сам собою факт проходження особою військової служби не може слугувати підставою для відмови у призначенні її опікуном. У таких справах необхідно забезпечити баланс інтересів держави (ураховуючи закріплений у Конституції України обов`язок захисту Вітчизни й загальну мобілізацію) та недієздатної особи на догляд та піклування.
12 грудня 2025 року Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду прийняла до розгляду справу, навіть, враховуючи, що недієздатний помер, однак з огляду на обставини його смерті (наодинці удома від інсульту без догляду опікуна) надважливим є формування практики у спірній категорії справ щодо призначення опікуном над недієздатною фізичною особою мобілізованого військовослужбовця як єдиного близького родича.
Ми закликаємо Об'єднану палату Касаційного цивільного суду відступити вищевказаних правових висновків. Адже жодною нормою законодавства не визначено, що опікуном не можуть бути особи з числа військовослужбовців.
Підхід Верховного Суду може порушувати статтю 8 Європейської конвенції з прав людини, бо втручання в приватне і сімейне життя здійснюється не "згідно з законом". Навіть якщо припустити, що таке втручання переслідує законну мету, то в деяких справах втручання не буде "необхідним у демократичному суспільстві” як у в вказаній справі, коли недієздатний помер наодинці удома від інсульту без догляду опікуна.
Виникає запитання: "Чи готова Держава Україна в особі національних судових органів та органів місцевого самоврядування бути відповідальною за смерть особи, стосовно якої розглядається справа про визнання її недієздатною, через відсутність належної за нею опікою".
Вказане піднімає питання позитивних зобовʼязань Держави за статтею 2 Європейської конвенції з прав людини. Ні для кого не є секретом, що органи місцевого самоврядування не можуть ефективно забезпечити догляд та опіку над недієздатними особами, відтак покладення судами обовʼязків на органи місцевого самоврядування обовʼязків опіки може призвести до фатальних наслідків.
Суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи, зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку об’єднаною палатою Верховного Суду (п.10 ч.1 ст.252 ЦПК України).
То ж, напевно, поки варто користуватися цим інструментом і надіятися на розсудливість Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду.
