Коли держава не сплачує адвокатам за їхню роботу, вона не лише порушує закон, а підриває саму суть доступу до правосуддя для найвразливіших громадян.
Вказана справа стосується порушення органами влади Італії строків виплати компенсації адвокатам за надання правничої допомоги в межах системи безоплатної правничої допомоги.
У 2017–2018 роках Асоціація кримінальних адвокатів Модени (Camera penale di Modena) навіть організувала кілька днів страйку на знак протесту проти таких порушень.
Заявники є адвокатами, які представляли клієнтів, що отримували безоплатну правничу допомогу, яка мала бути компенсована Державою. Голова секції Суду надав дозвіл взяти участь у справі як третій стороні Асоціації адвокатів з кримінальних справ (Unione delle Camere Penali Italiane).
У різні дати суди постановили ухвали (decreti di pagamento), якими було визначено суму компенсації заявникам за надання правничої допомоги в межах системи безоплатної правничої допомоги.
За відсутності будь-яких заперечень з боку сторін ці ухвали набули чинності після закінчення встановленого законом тридцятиденного терміну. Заявники надіслали рахунки для оплати до суду. Оскільки грошові кошти не були сплачені, заявники звернулися до компетентних органів, щоб забезпечити здійснення оплати. Згодом грошові кошти були виплачені.
Заявники та третя сторона стверджували, що вказані ухвали про компенсацію визнають існування належних вимог, які підпадають під поняття «майна» у значенні статті 1 Протоколу № 1 Конвенції. Суд розглянувши це питання ex officio погодився з цим твердженням, зпзначивши, що заявники набули право, що представляє «майновий інтерес», достатньо встановлене в національному законодавстві, щоб підпадати під поняття «майна» у значенні статті 1 Протоколу № 1 Конвенції. В Італії за допомогою ухвали про компенсацію суддя засвідчує існування права на вимогу та водночас встановлює його розмір (liquidazione).
Заявники стверджували, що в Італії особи, які мають право на правничу допомогу, можуть обирати адвоката виключно зі спеціального списку, сформованого асоціацією адвокатів. За його твердженням, ризик несвоєчасного отримання належної компенсації відлякує багатьох адвокатів від надання правничої допомоги особам без достатніх фінансових ресурсів, що негативно впливає на реалізацію права таких осіб на доступ до правосуддя та на ефективність здійснення права на захист.
Асоціація адвокатів з кримінальних справ як третя сторона зазначала, що належному функціонуванню системи правничої допомоги перешкоджає хронічна затримка виконання судових рішень щодо виплати компенсації. На її думку, це має два основні наслідки: по-перше, позбавляє адвокатів можливості своєчасно отримувати належну винагороду за професійну діяльність; по-друге, зменшує їхню зацікавленість у включенні до спеціальних списків адвокатів і перебуванні в них, що, зрештою, підриває право на захист малозабезпечених осіб.
Суд уже зазначав, що, як правило, прострочення виплати суми, присудженої національним рішенням, тривалістю менше одного року вважається сумісним із Конвенцією, тоді як більш тривале прострочення є prima facie необґрунтованим (Gerasimov and Others v. Russia, № 29920/05 та 10 інших, § 169). Водночас ця презумпція може бути спростована за певних обставин за умови належного врахування критеріїв.
Обґрунтованість прострочення виконання має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності процедури виконання, поведінки заявника та компетентних органів, а також того, що стоїть для заявника на кону, зокрема з огляду на розмір і характер суми, присудженої судом.
У цій справі тривалість виконання ухвал про компенсацію коливалася від одного року й одного місяця до чотирьох років і двох місяців.
Суд вважає, що виплата належної адвокатам компенсації за надання правничої допомоги потребує особливої ретельності не лише з огляду на фундаментальну роль адвокатури в демократичному суспільстві, а й з огляду на значення правничої допомоги для забезпечення доступу до правосуддя та ефективності прав, гарантованих Конвенцією. Суд наголошує, що правнича допомога відіграє ключову роль у забезпеченні конкретного й ефективного захисту прав учасників судового процесу, зокрема найбільш уразливих осіб, їхнього доступу до суду та права на справедливий судовий розгляд, а також інших прав, передбачених Конвенцією. У цьому зв’язку Суд нагадує про обов’язок держав гарантувати право на правничу допомогу у конкретний та ефективний спосіб у кримінальних справах (стаття 6 § 3 (c) Конвенції), а також у цивільних справах, коли така допомога є необхідною для ефективного доступу до суду, зокрема у випадках, коли закон передбачає обов’язкове представництво адвокатом.
Суд вважає, що нездатність органів влади виконати ухвали про компенсацію протягом розумного строку поклала надмірний тягар на заявників. Отже , мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 КоНвенції.
Суд зобов’язав Уряд Італії вжити загальних заходів для усунення порушень. Національні органи влади під наглядом Комітету Міністрів Ради Європи повинні перевірити, зокрема за допомогою статистики, наявність структурних проблем на національному рівні або в окремих регіонах, встановити їхні причини та, за потреби, вжити заходів для їх усунення й запобігання подібним порушенням у майбутньому.
