Сьогодні як ніколи важко нашому бізнесу. Ми є свідками рекордного закриття ФОПів по всій країні, які витягують нашу економіку і дають робочі місця. Крім того, український бізнес активно інвестує у відбудову, соціальні проєкти та освіту. Про феномен «соціально-відповідального бізнесу» в нашій країні, а також про образ майбутнього ми сьогодні будемо говорити з Данилом Метельським - аспірантом кафедри публічного управління та адміністрування НаУКМА, Директором ГО “Центр соціальних трансформацій”.
1. Перше питання буде стосовно того що ми розуміємо під «соціально-відповідальним бізнесом» і чим це відрізняється від волонтерства?
Соціально-відповідальний бізнес — це коли компанія не лише заробляє гроші, а й свідомо бере на себе частину відповідальності за суспільство, у якому працює. Простими словами - це коли компанія інвестує в суспільство, в якому знаходиться та працює. Це може проявлятися у підтримці місцевих громад, екологічних проєктах, допомозі соціально вразливим людям чи інвестиціях у розвиток освіти та культури. Після початку повномасштабної війни багато бізнесів зрозуміло, що інвестуючи в соціальну сферу, вони не тільки отримують репутаційну впізнаваність, але й допомагають таким чином своїм клієнтам та співробітникам зрозуміти, що вони є важливими для них. Чому бізнес іде цим шляхом? Тому що в сучасному світі споживачі цінують не лише продукт, а й цінності компанії, а також готові більше довіряти тим, хто чесно показує свою турботу про людей і довкілля. Для бізнесу це не просто благодійність — це інвестиція у власну репутацію, довіру клієнтів і стійкий розвиток.
Волонтерство, своєю чергою, має іншу природу. Люди допомагають іншим не тому, що це їхній обов’язок, а з особистого бажання. Хтось прагне зробити добру справу, інші хочуть відчути себе корисними, набути нового досвіду чи познайомитися з однодумцями. Волонтерство — це прояв внутрішньої мотивації, який може бути як разовий, або ситуативний. Бізнесова соціальна відповідальність, натомість відрізняється системністю: компанії роблять добрі справи не від випадку до випадку, а інтегрують їх у свої щоденні процеси й стратегії. Тобто волонтерство — це про особистий внесок, а соціально-відповідальний бізнес — про поєднання прибутковості з довгостроковим впливом на суспільство.
Варто додати, що сьогодні все більше молодих людей дедалі частіше звертають увагу не лише на якість товарів чи послуг, а й на те, яку ідеологію та цінності відстоює компанія. Для них важливо, щоб бізнес мав соціальну місію і не залишався осторонь проблем суспільства, тому все частіше ми помічаємо як ті чи інші компанії стають спонсорами бігових подій, намагаються закупляти одяг для ВПО, допомагати зі зборами чи підтримувати Благодійні організації та фонди. Це все стає своєрідним маркером довіри: якщо компанія піклується про громаду, довкілля чи людей, то й ставлення до неї значно тепліше. Ба більше, саме ці фактори часто впливають і на вибір місця роботи. Молодь хоче працювати там, де поділяють їхні цінності, де можна не лише заробляти гроші, а й відчувати, що твоя щоденна робота приносить користь суспільству. Таким чином, соціальна відповідальність стає не лише іміджевою перевагою, а й важливим інструментом залучення нових талантів.
Соціальна відповідальність бізнесу не завжди криється у великих і дорогих проєктах — інколи вона проявляється в простих, але дуже відчутних для людей діях. Свіжий приклад ми побачили в Києві, де низка кав’ярень і книгарень підтримали людей, які виходили на акції проти закону №12414.
Заклади надавали знижки на напої й печиво, роздавали картонки та маркери для плакатів, пригощали кавою, дозволяли користуватися вай-фаєм і навіть заряджати телефони. Наприклад, еспресо-бар Melancholik пропонував 50% знижки протестувальникам і сам приєднувався до мітингів, книгарня «Закепелок» давала знижки та картонки, а «Міністерство піци» відкривало свої двері для відпочинку й підзарядки. Інші книгарні, як «Сенс» чи Readeat, також долучалися — передавали коробки, маркери й координували зустрічі. Навіть «Нова пошта» включилася в цю ініціативу, надаючи безкоштовні картонки для виготовлення плакатів.
Усе це — не класична благодійність, а прояв соціальної відповідальності бізнесу, який відчуває себе частиною суспільства. Такі приклади показують, що бізнес може бути не лише економічним гравцем, а й партнером громадян у відстоюванні демократичних цінностей.
2. З того що ви сказали можна також припустити що такі бізнеси активно інвестують в освітні проєкти, охорону природи, соціальну справедливість. А яка роль саме от корпоративної відповідальності? Іншими словами ми розуміємо що Антимонопольний комітет стежить за ціновою політикою де це можливо, а хто контролює і чи контролює взагалі ті питання про які ми з вами говоримо? Чи існує просто неформальна домовленість між різними бізнесами що ми відтепер будемо діяти ось так і ніяк інакше?
Соціально відповідальний бізнес контролюється власними управлінськими рішеннями, а також зовнішніми факторами, такими як держава, споживачі, партнери, громадські організації та стандарти соціальної відповідальності. Компанія сама вирішує, яку соціальну політику впроваджувати, але водночас несе відповідальність за свої дії перед суспільством і повинна звітувати про результати. Основним елементом будь-якої соціальної діяльності це є прозоре звітування (як фінансове, так і змістовне).
На мою думку, в Україні сьогодні потрібно розвивати інститут репутації, якій допоможе стимулювати бізнес ставати більш відповідальним, але й водночас захищати потенційних партнерів у ролі громадських організацій від небажаного партнерства, який може знищити їх репутацію і таким чином знецінити їх роботу.
Інститут репутації працює як невидимий регулятор: компанії розуміють, що будь-яка їхня дія стає відомою суспільству і впливає на довіру клієнтів. Якщо бізнес активно підтримує соціальні ініціативи, він формує позитивний образ і здобуває прихильність споживачів. Навпаки, байдужість або скандали можуть призвести до бойкоту, втрати клієнтів та партнерів. У сучасному світі репутація стала цінністю не меншою, ніж фінансовий капітал, бо вона визначає перспективи розвитку і конкурентоспроможність. Саме тому соціальна відповідальність дедалі частіше сприймається бізнесом як інвестиція у власне майбутнє.
Ми маємо позбутися небезпечної тенденції, коли серйозні порушення з боку бізнесу намагаються «перекрити» показними благодійними акціями. Якщо компанія, наприклад, не виходить із російського ринку чи продовжує вести приховані контакти через офшори, але паралельно починає допомагати вразливим категоріям населення, це не повинно ставати виправданням. Інакше виходить, що суспільство ніби «заплющує очі» на головну проблему, підмінюючи її частковими добрими справами. Соціальна відповідальність не може бути індульгенцією, вона має йти пліч-о-пліч із прозорістю, чесністю та послідовністю в діях компанії.
Водночас, Держава може та повинна сьогодні створювати стимули — податкові пільги, грантові програми чи преференції для тих компаній, які впроваджують соціальні ініціативи, але примусово ставати весь бізнес соціально-відповідальним вона не може, адже це вибір кожного окремо. . Найчастіше такі речі працюють через репутаційний тиск і конкуренцію: якщо одна компанія активно підтримує громаду чи екологічні проєкти, іншим доводиться теж щось робити, аби не виглядати байдужими. Інколи справді виникають неформальні домовленості між бізнесами, наприклад у межах асоціацій чи професійних спілок, де компанії визначають певні стандарти поведінки. Та все ж ключова роль тут належить не регуляторам, а громадській думці та очікуванням споживачів, які стають головним «контролером» соціальної відповідальності бізнесу.
3. Чому сьогодні бізнес взагалі стає соціально-відповідальним? Що стимулює його ним ставати?
Сьогодні бізнес дедалі частіше обирає шлях соціальної відповідальності, бо розуміє: інвестуючи в людей, він фактично інвестує у власне майбутнє. Якщо компанія підтримує працівників, створює комфортні умови, допомагає громадам, то люди віддячують їй лояльністю — вони приходять працювати саме сюди та купують саме її продукцію. На рівні громад це ще очевидніше: коли бізнес створює робочі місця, надає соціальну підтримку і підвищує купівельну спроможність населення, то саме ці люди стають його споживачами. Це замкнене коло, яке працює на користь усім сторонам.
В рамках програми підтримки та розвитку громад Життєздатність+ від МОМ (Міжнародної організації з міграції) в громадах Київської, Чернігівської та Сумської областей, помітив дуже цікаву закономірність. Там, де бізнес більше інтегрується в життя громади, спілкується з місцевими радами, входить до Рад Розвитку Громади та допомагає створювати соціальні проєкти, він має куди більшу підтримку та впізнаваність. Це працює як взаємна довіра: громада бачить, що бізнес готовий ділитися своїми ресурсами, а коли настає момент, місцева влада чи самі ж люди завжди знаходять спосіб допомогти цьому бізнесу у відповідь. Таким чином формується репутація, яка в малих містах і селах часто важить більше, ніж будь-яка реклама.
Крім того, бізнес розуміє, що без стабільного та розвиненого суспільства він сам не зможе довго існувати. Якщо громада занепадає, люди втрачають роботу, немає купівельної спроможності, то й бізнесу буде важко розвиватися. Тому компанії інвестують у громади, освіту чи соціальні програми, бо це створює кращі умови для їхнього ж зростання. Це свого роду взаємна вигода: суспільство отримує підтримку, а бізнес — стійке середовище.
Важливим стимулом також є репутація. Соціально-відповідальні компанії легше залучають інвесторів, мають більше шансів вийти на міжнародні ринки, де це давно стало стандартом. Окремо варто згадати і фактор працівників: молодь хоче працювати там, де є не лише зарплата, а й відчуття причетності до важливих змін. Для роботодавців це шанс залучити талановитих людей, які цінують чесність, прозорість і соціальну місію.
4. Які соціальні пріоритети є для бізнесу?
Сьогодні соціальні пріоритети бізнесу в Україні можна умовно поділити на три головні напрямки:
- підтримка Збройних Сил України;
- допомога у відбудові та розвитку країни;
- підтримка вразливих категорій населення, серед яких ветерани, внутрішньо переміщені особи та родини, що опинилися в складних умовах.
Повномасштабна війна з 2022 року змінила підхід до соціальної відповідальності бізнесу, змістивши акценти з класичних аспектів на ті, що сьогодні є питанням виживання. Для більшості підприємців стає очевидним: збереження країни, її людей та кордонів — це запорука існування і самого бізнесу. Саме тому значна частина компаній відкрито і системно підтримує армію, відраховуючи на це 5–10% свого прибутку, передаючи обладнання, техніку, продукти та інші необхідні ресурси.
Поряд із фінансовими внесками, бізнес долучається до гуманітарних програм — забезпечує харчуванням, транспортом, медикаментами й навіть спецобладнанням для військових. Важливим стає і питання підтримки ветеранів, адже їхня інтеграція в мирне життя потребує працевлаштування, навчання, психологічної допомоги та програм соціальної адаптації. Багато компаній включають ці завдання у власні корпоративні стратегії, адже це не тільки допомога конкретним людям, а й внесок у стабільність суспільства.
Ще один напрямок — відбудова та розвиток громад. Бізнес долучається до відновлення інфраструктури, інвестує у соціальні проєкти та співпрацює з місцевою владою. Це дає йому репутаційну перевагу: громади бачать у такому бізнесі справжнього партнера і, коли з’являється можливість, завжди готові віддячити співпрацею. Крім того, підприємства активно організовують благодійні заходи, збирають кошти, проводять акції, які не лише приносять результат, а й піднімають дух суспільства.
4. А ось які принципи мають бути проголошені й реалізовані, щоб соціально-відповідальний бізнес дійсно розвивався в нашій країні?
Для розвитку соціально-відповідального бізнесу перш за все потрібні чіткі та однакові правила гри для всіх. Бізнес має бути впевненим, що його зусилля у підтримці громади чи соціальних проєктів не перекреслять раптові зміни законодавства або вибіркові перевірки. Важливим принципом тут є прозорість: компанії повинні чітко розуміти, які стимули вони отримають за свою соціальну діяльність, а держава має гарантувати справедливе ставлення без “привілейованих” гравців.
Не менш значеним є принцип довіри та партнерства. Бізнес, держава і громади мають працювати не у форматі “контролер і підлеглий”, а як союзники у вирішенні суспільних проблем. Це передбачає, що держава не лише встановлює правила, але й допомагає компаніям реалізовувати їхні соціальні ініціативи. Важливо також закласти принцип передбачуваності — будь-які нові норми чи зміни повинні впроваджуватися з достатнім часом для адаптації, щоб бізнес міг планувати свою діяльність.
Окремо варто наголосити на рівності можливостей: і великий концерн, і малий підприємець повинні мати шанс долучатися до соціальних програм і отримувати визнання за свій внесок. Соціальна відповідальність не може бути елітарною, вона має стати частиною економічної культури країни. Нарешті, необхідний принцип публічності — суспільство повинно бачити й знати про добрі практики, адже саме публічне визнання створює для бізнесу додаткову мотивацію.
Тільки поєднавши ці принципи — прозорість, довіру, передбачуваність, рівність і публічність — ми отримаємо середовище, де соціально-відповідальний бізнес не лише існує, а й активно зростає, стаючи справжнім партнером держави та громад у відбудові країни.
5. Які на вашу думку нам необхідні нові закони, щоб зміцнити позиції соціально-відповідального бізнесу? І які прогалини є в чинному законодавстві?
Найперше, чого бракує нашій державі, — це законодавчого визначення самого поняття «соціально-відповідальний бізнес». В Україні немає окремого закону, який би прямо регулював цю сферу, тому компанії діють добровільно й керуються власними підходами. Через це немає єдиних стандартів чи критеріїв, що саме можна вважати реальною соціальною відповідальністю. Це породжує ризик так званого «соціального піару», коли бізнес декларує добрі наміри, але на практиці вони мають поверхневий характер.
Водночас держава може і має стимулювати розвиток таких практик. Корисним було б запровадити спеціальні стимули для компаній, які системно працюють у цьому напрямку: наприклад, податкові пільги, грантові програми чи преференції при участі у державних закупівлях. Це дозволило б зробити соціальні ініціативи не лише актом доброї волі, а й частиною економічної вигоди. Важливим кроком могло б стати й створення механізмів публічної звітності, щоб компанії відкрито демонстрували результати своєї соціальної діяльності, а суспільство й держава могли це оцінювати.
Серед прогалин сьогодні варто відзначити відсутність окремого правового поля для партнерства бізнесу з громадами. Хоча на практиці багато підприємств беруть участь у соціальних проєктах, формальних інструментів для цього обмаль, і все тримається на домовленостях та меморандумах. Крім того, немає чіткого законодавчого підґрунтя для підтримки ветеранів чи внутрішньо переміщених осіб силами бізнесу — компанії роблять це радше за власною ініціативою.
Головний виклик — не вигадати бізнесу додаткові обмеження, а створити зрозумілу й чесну правову рамку, яка дозволить соціально-відповідальним ініціативам перетворитися на справжній механізм розвитку суспільства
6. Наостанок, що б ви користуючись нагодою, хотіли передати бізнесу сьогодні?
Сьогодні бізнес в Україні працює у вкрай непростих умовах — і я щиро пишаюся тим, як підприємці тримаються. В умовах війни, постійних обстрілів, нестабільності та навіть мобілізації працівників — продовжувати працювати, зберігати робочі місця та сплачувати податки вже можна назвати справжнім проявом відповідальності та сили. Адже кожна гривня військового збору підтримує армію, а податки, зокрема ПДФО, наповнюють бюджети громад і дозволяють розвивати школи, лікарні, інфраструктуру.
Та важливо дивитися вперед. Майбутнє не лише за великими містами — значний потенціал відкривається саме в менших громадах, куди після завершення війни повертатимуться військові та ВПО, щоб знайти спокій і стабільність. Саме там будуть потрібні нові робочі місця, і саме там бізнес може виконати свою найбільшу соціальну місію — допомогти громадам вистояти й розвиватися.
Тому я хочу звернутися до підприємців: будьте ближчими до людей, співпрацюйте з місцевими радами, долучайтеся до Рад Розвитку Громад та інших громадських ініціатив, діліться своїми ідеями та слухайте громади. Ми, як громадський сектор, завжди готові підставити плече. Бо лише спільними зусиллями — бізнесу, громад і громадських організацій — ми зможемо побудувати Україну, яка зможе подолати усі виклики!
