Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду скасував вирок апеляційного суду, яким за незаконне переправлення за кордон осіб, які намагалися ухилитися від мобілізації під час воєнного стану, особу засудили до 5 років позбавлення волі та звільнили від відбування покарання з випробуванням на 3 роки. ККС ВС дійшов висновку, що в цьому разі звільнення від відбування покарання з випробуванням не відповідає принципам законності та справедливості.
ПОСТАНОВА 5 ЛИПНЯ 2023 РОКУ СПРАВА № 727/6140/22 ПРОВАДЖЕННЯ № 51-2266 КМ23 ВЕРХОВНИЙ СУД КОЛЕГІЄЮ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО КРИМІНАЛЬНОГО СУДУ
… апеляційний суд дійшов переконання, що ОСОБА_7 слід призначити покарання, нижче від найнижчої межі санкції ч. 3 ст. 332 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 років із застосуванням положень ст. 69 цього Кодексу без застосування додаткових видів покарань.
Водночас цей суд на підставі статей 75, 76 КК України звільнив ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням на строк 3 роки.
При цьому, як убачається з оскарженого вироку, апеляційний суд, застосовуючи до засудженої ОСОБА_7 приписи ст. 75 КК України, хоч у своєму рішенні й послався, але фактично не врахував тяжкості вчиненого злочину, який згідно зі ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, обставини його вчинення, зокрема, той факт, що кримінальне правопорушення вчинено ОСОБА_7 під час дії воєнного стану, а також не навів будь-яких обґрунтувань про можливість виправлення засудженої без реального відбування покарання.
Більше того, посилаючись на наявність у матеріалах провадження постанови про оголошення ОСОБА_7 у розшук, що, на переконання суду апеляційної інстанції, вказує на її неналежну процесуальну поведінку, колегія суддів цього суду визнала обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_7 , активне сприяння розкриттю злочину, чим допустила протиріччя.
Ураховуючи вищенаведене, Суд вважає, що в цьому випадку застосування інституту звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням не відповідає принципам законності та справедливості покарання, а тому рішення про звільнення засудженої ОСОБА_7 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України зі встановленням іспитового строку не є достатньо вмотивованим та обґрунтованим.
Отже, колегія суддів доходить висновку, що апеляційний суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме застосував закон, який не підлягає застосуванню.
Таким чином, вирок апеляційного суду не можна визнати законним, обґрунтованим і вмотивованим, оскільки суд апеляційної інстанції застосував закон, який не підлягає застосуванню (п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України), що відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування такого рішення.
З урахуванням наведеного касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК України - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд повинен ретельно, використовуючи всі процесуальні можливості, а також дотримуючись положень матеріального і процесуального закону, перевірити доводи апеляційної скарги та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що за умови підтвердження обсягу обвинувачення ОСОБА_7 і за відсутності інших обставин, які відповідно до вимог закону можуть істотно вплинути на висновки суду щодо виду та розміру покарання, застосування положень ст. 75 КК слід вважати необґрунтованим.
https://reyestr.court.gov.ua/Review/112117928
