За висновком ВПВС, викладеним у постанові від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17, оскільки моменти укладення договору оренди землі та набрання ним чинності збігалися, то моментом укладення договору оренди землі на час дії ч. 3 ст. 640 ЦК України (до 01.01.2013) вважалася саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили в договорі іншого.
ВПВС у постанові від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19 https://reyestr.court.gov.ua/Review/110367952 вказала на відсутність підстав для відступу від такого висновку, оскільки спірний договір оренди землі укладено після 01.01.2013, коли законодавче врегулювання спірних правовідносин змінилось.
Зокрема, з 01.01.2013 державній реєстрації підлягав не сам договір оренди, а право оренди земельної ділянки (яке є речовим правом).
Відповідно і способи захисту такого права можуть бути такими, що притаманні речовим правам.
Орендар, за яким зареєстроване право оренди землі, мав абсолютний захист права оренди шляхом витребування орендованої земельної ділянки з тимчасового (незаконного) володіння відповідача у своє тимчасове (строкове) володіння, згідно ст. 27 Закону № 161-ХIV.
З моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає зобов`язання передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право на користування земельною ділянкою.
Адже, зважаючи на зміни до ст. 25 Закону № 161-XIV , використання земельної ділянки неможливе без державної реєстрації права оренди.
ВПВС відступила від висновку, що договір оренди землі (укладений після 01.01.2023) набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.
