Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) є однією із основоположних засад цивільного законодавства, і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин.
Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.
Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Згаданий принцип римського права «venire contra factum proprium» є вираженням «equitable estoppel» - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на «principles of fraud» та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.
Зазначаючи таке обгрунтування ВС, спираючись на відсутність відповідних висновків ВПВС у випадку наявності ознак недобросовісної поведінки не у однієї, а в обох сторін правовідносин, стверджував про наявність виключної правової проблеми.
ВПВС ухвалою від 25.05.2023 https://reyestr.court.gov.ua/Review/111125781 повернула справу № 909/1191/21 на розгляд до ВС, оскільки відсутні протиріччя у судовій практиці з цих питань, а тому вони можуть бути вирішенні ВС як належним судом.
