Відповідач не заперечував правомірність застосування позивачем положень ч. 2 ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин, що є усталеним у судовій практиці.
Спір між сторонами існував лише щодо правильного визначення початку періоду прострочення: від моменту отримання грошових коштів відповідачем без належної правової підстави або з дати набрання законної сили постановою апеляційного суду, якою встановлений факт безпідставності отримання коштів.
Недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом.
Отже, це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.
Таке зобов`язання не виникає з рішення суду, оскільки воно є лише механізмом примусового виконання особою обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який не було виконано добровільно.
Норма ч. 2 ст. 530 ЦК України (зобов`язання має бути виконане особою протягом 7 днів з дня направлення / отримання вимоги) до недоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі ст. 1212 ЦК України не застосовується.
Вказуючи на це ВПВС у постанові 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/117340690 також зауважила, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до ст. 625 ЦК України здійснюються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
ВПВС було враховано відсутність обставин, які б перешкоджали боржнику з незалежних від нього причин виконати обов`язок повернути кошти.
