Щодо примату норм права міжнародного над нормами національного законодавства ВПВС в постанові від 11.08.2022 у справі № 2-а-11256/09 https://reyestr.court.gov.ua/Review/106841695 зауважила, що цей принцип не означає незастосування норм національного законодвства у тих випадках, коли норми міжнародного права надають можливість визначити правила на розсуд держави.
Цей принцип, зокрема, закріплено в ст. 3 КАС - якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Оскільки інших строків подання заяви про перегляд судових рішень у міжнародних договорах, ратифікованих Україною, не зазначено, то національні органи, які виконують рішення ЄСПЛ, зобов`язані застосувати національне законодавство, що є проявом державного суверенітету (передбачений ст. 363 КАС десятирічний строк звернення).
Те, що стаття 46 Конвенції та положення Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» не ставлять обов`язок виконати рішення ЄСПЛ в залежність від будь-якого строку, не можна розуміти як безумовну підставу для незастосування преклюзивного строку подачі відповідної заяви з метою вжиття додаткових заходів індивідуального характеру.
З урахуванням існування преклюзивного, тобто такого що не підлягає поновленню, строку на звернення із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань та з огляду на обставини відшкодування за рішенням ЄСПЛ суми коштів, співмірної позовним вимогам, а також на фактичну неможливість належного відновлення знищених за закінченням строків зберігання матеріалів справи, ВПВС вважала, що відсутні підстави для розгляду заяви про перегляд судових рішень.
