29 липня 2026 року ККС ВС залишив без змін виправдувальний вирок за ч. 2 ст. 332, ч. 1 ст. 366 КК України у справі № 161/16048/23.
За вироком Луцького міськрайонного суду від 06 листопада 2024 року визнано невинуватим та виправдано за ч. 2 ст. 332, ч. 1 ст. 366 КК на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з недоведеністю того, що кримінальні правопорушення вчинені обвинуваченим.
Волинський апеляційний суд ухвалою від 03 грудня 2025 року вирок місцевого суду щодо особи залишив без змін.
Органами досудового розслідування особа обвинувачувався у сприянні незаконному переправленню осіб через державний кордон України наданням засобів та усуненням перешкод, вчинене щодо кількох осіб службовою особою з використанням службового становища, а також у видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів за таких обставин.
Апеляційний суд, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що стороною обвинувачення не доведено та не надано суду достатніх доказів, які б поза розумним сумнівом підтверджували, що саме особа вчинила кримінальні правопорушення, в яких обвинувачувалася органами досудового розслідування.
Натомість, досліджені судом першої інстанції докази лише підтверджують ряд обставин, які й не заперечувала сторона захисту, зокрема щодо того, що обвинувачений є засновником БФ «Добра справа», директором якого є інша особа , проте ці докази не доводять, що кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 332, ч. 1 ст. 366 КК, були вчинені саме обвинуваченим.
Також цим судом надано оцінку тому, що стороною обвинувачення не було встановлено жодного свідка, який би підтвердив, що саме обвинувачений видав завідомо неправдиві документи або ж сприяв незаконному переправленню осіб через державний кордон України. Водночас судом наголошено, що матеріали кримінального провадження не містять даних про те, що органами досудового розслідування вживалися заходи встановлення та допиту свідків у справі, зокрема військовозобов’язаних осіб, зазначених в обвинувальному акті, що виїхали за кордон, у тому числі й на підставі заяв благодійної організації про бронювання та володіли відомостями щодо обставин вчинення кримінальних правопорушень.
Так, судами встановлено, що БФ «Добра справа» вживає активних заходів щодо здійснення благодійної діяльності. Дійсно, на підставі виданих від імені фонду офіційних документів деякі особи перетнули державний кордон та не повернулися до України. Проте, судами на підставі листів благодійної організації та наказів про бронювання та відомостей щодо перетину державного кордону також встановлено, що основна більшість осіб повернулися до України.
Також предметом перевірки апеляційним судом були й доводи прокурора про те, що суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок, не в повній мірі врахував показання експерта, надані ним у судовому засіданні, а також висновок експерта. При цьому апеляційний суд правильно зазначив, що в судовому засіданні суду першої інстанції від 04 вересня 2024 року експерт пояснив, що є п`ять можливих варіантів висновків на поставлені питання - це категорично позитивний, імовірно позитивний, імовірно негативний, категорично негативний, не виявилося можливим з’ясувати питання. До того ж експерт у цьому засіданні наголосив, що за умови тих матеріалів, які в нього були, він не міг у категоричній формі стверджувати про те, що підписи на листах благодійної організації були виконані саме обвинуваченим.
На підставі наведених показів експерта, а також врахувавши висновок почеркознавчої експертизи № СЕ-19/103-23/5342-ПЧ від 24 травня 2023 року, суди дійшли правильного висновку про те, що ці докази, хоча й є допустимими, однак не вказують у категоричній формі на те, що саме обвинувачений ставив підписи на листах, які скеровувалися до ВОВА.
Окрім того, судами також надано оцінку показанням обвинуваченого, наданим ним в суді першої інстанції, де він заперечив свою причетність до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 332, ч. 1 ст. 366 КК, розповів про особливості роботи фонду, про розподіл обов’язків, зокрема щодо того, що організацією бронювання волонтерів займався саме директор фонду, який мав печатку фонду та доступ до електронної скриньки. Також судом зазначено, що з матеріалів провадження не вбачається, що слідчим надавалися зразки підписів директора Благодійного фонду, таке питання в постанові про призначення експертизи не ставилося в постанові про призначення експертизи, а відповідно експертом і не досліджувалося.
Отже, апеляційний суд, урахувавши, що сторона обвинувачення жодним чином не спростувала такі показання, клопотань про допит будь-яких осіб не заявляла, не ставила питання про проведення експертизи в порядку ст. 332 КПК, з клопотаннями в порядку ст. 333 КПК не зверталася, при цьому місцевий суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, як це передбачено ч. 6 ст. 22 КПК.
Також судом апеляційної інстанції були перевірені твердження прокурора щодо того, що обвинувачений , будучи президентом БФ «Добра справа» мав би здійснювати контроль та регулювання діяльності директора фонду. Цей суд правильно зазначив про те, що відповідно до Розділу 4 Статуту благодійної організації Статутними органами управління Фонду є - загальні збори учасників; Директор. Вказаним Статутом чітко регламентуються повноваження як зборів засновників так і директора. Єдиною посадовою особою, яка була наділена організаційно - розпорядчими та адміністративно господарськими функціями діяти від імені Фонду, а саме: скеровувати листи, представляти фонд у взаємовідносинах з третіми особами, вчиняти від імені фонду юридично-значущі дії був саме директор. Директором у вказаний період являвся інша особа. Засновник фонду такими правами, в тому числі вести листування від імені Фонду, скеровувати заяви від імені фонду не наділявся.
Зважаючи на фактичні обставини кримінального провадження, встановлені судами попередніх інстанцій, Суд вважає обґрунтованим висновок про те, що в цьому кримінальному провадженні не доведено, що саме обвинувачений вчинив кримінальні правопорушення, у яких його було обвинувачено.
