Суди встановили, що спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, а тому правильно визначили правовий режим спірної земельної ділянки як належної до категорії земель лісогосподарського призначення.
З огляду на законодавчі приписи вилучення для нелісогосподарських потреб і передання у власність такої спірної земельної ділянки належало до повноважень саме ОДА, а не міської ради.
Водночас судом не було досліджено належним чином, чи вибула спірна земельна ділянка з володіння держави в особі належного органу поза її волею, з огляду на висновок обласного управління лісового та мисливського господарства та висновок обласного Державного управління охорони навколишнього природного середовища.
Для відновлення порушеного права прокурор заявив вимогу про витребування ділянки від кінцевого набувача шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості.
Суд апеляційної інстанції вирішив і витребувати цю ділянку, і знести споруджені на ній обʼєкти нерухомості.
ВПВС у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109364576 (п.п. 58-119) з цим не погодилась, оскільки вимога про знесення спрямована на усунення власнику перешкод у фактичному користуванні, а тому її задоволення залежить, зокрема, від того, чи поверне суд у володіння власника спірну земельну ділянку, а також від дотримання критеріїв правомірного втручання держави у права на повагу до житла та на мирне володіння майном.
Зміст позову про витребування полягає не у знесенні об`єкта нерухомості, спорудженого на спірній земельній ділянці, а у внесенні до відповідного державного реєстру запису (відомостей), що держава як власник спірної земельної ділянки відновила володіння останньою.
Інакше кажучи, не можна розглядати як єдиний позов вимогу витребувати спірну земельну ділянку у кінцевої набувачки «шляхом знесення об`єкта нерухомості», оскільки у такій вимозі поєднані одночасно два способи захисту (віндикаційний і негаторний позови), спрямовані на усунення різних за змістом порушень права власності.
