Вік позивача, його стан здоров'я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним.
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,Червинської М. Є., від 29 січня 2024 року у справі № 288/1366/21
https://reyestr.court.gov.ua/Review/116731660
Особа звернулася до суду з позовом про визнання договору дарування недійсним.
Позов мотивований тим, що позивачка зазначала, що про існування договору дарування свого житлового будинку та двох земельних ділянок вона взагалі не знала і не мала наміру комусь дарувати свій єдиний будинок та землю, копії договору дарування у неї немає. Навесні декілька років тому, ввечері, до неї додому приїжджав нотаріус, вона підписувала якісь документи. Вважала, що це був договір довічного утримання, зважаючи на її похилий вік та потребу у сторонній допомозі. З огляду на похилий вік, хвороби та безпорадній стан позивачка не розуміла, який насправді документ підписує. Позивачка хворіла на катаракту обох очей. Їй в 2015 році робили операцію на очах, після чого вона стала бачити ще гірше, крім того, вона має багато хронічних хвороб. Договір вона не читала, оскільки взагалі дуже погано бачить, а зважаючи на вік, поганий слух і зір, не могла сприймати відповідні терміни і поняття, тому не знала і не могла знати, що підписує договір дарування.
Вказувала, що вона помилилася щодо правової природи правочину і насправді хотіла скласти договір довічного утримання, адже договір дарування був для неї вкрай невигідним. У позивачки не було підстав дарувати домогосподарство, в якому вона проживає та зареєстрована, іншого житла вона не має, проте в неї є родичі, які могли б її доглядати та отримати її майно у спадок. Обдаровувана навіть не є її родичкою, має свою сім`ю, дітей та внуків і не має можливості надавати позивачу допомогу.
Суди розглядали справу неодноразово. Після повторного направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, у задоволенні позову про визнання договорів недійсними відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не довела, що на момент укладення оспорюваних договорів дарування вона помилялася стосовно правової природи укладених нею правочинів та існували обставини, які зумовлюють визнання договорів дарування недійсними, оскільки, укладаючи ці договори, вона усвідомлювала їх істотні умови і правові наслідки їх укладення. Наступна зміна свого рішення і ставлення до його наслідків в результаті переусвідомлення його значення, що настали після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки станом на момент укладення оспорюваного правочину. Апеляційний суд виходив з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати лише підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації.
Верховний суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції, зазначивши:
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 447/2297/19 (провадження № 61-3096св21) зазначено, що «лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров`я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах».
Матеріали справи не містять даних про те, що вік (88 років на день укладення договорів) або стан здоров`я позивачки викликали необхідність укладення саме договорів довічного утримання, а не дарування.
Правильним є висновок апеляційного суду про відсутність у справі належних і допустимих доказів на підтвердження відсутності волі у позивачки під час укладення оспорюваних договорів дарування, зокрема неправильного сприйняття ОСОБА_1 фактичних обставин правочинів, що вплинуло на її волевиявлення.
Наступна зміна рішення позивачки або ставлення до його наслідків після укладення таких правочинів не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки у позивачки станом на момент укладення оспорюваних правочинів. Підстави недійсності правочинів повинні існувати саме на момент їх укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладених правочинів, що виникли після моменту укладення, не впливають на їх дійсність, а можуть лише слугувати підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації.
