28 травня 2026 року ЄСПЛ виніс рішення у справі АВРАМИХ проти України.
Справа стосується скарги заявника за пунктом 1 та пунктом 3 (b) статті 6 Конвенції щодо ненадання йому достатнього часу та можливостей для підготовки свого захисту в ході провадження у справі про адміністративне правопорушення.
7 лютого 2017 року заявник прибув до приміщення Тиврівського районного суду Вінницької області та попросив надати йому доступ до матеріалів справи в іншому цивільному провадженні. Отримавши відмову, він висловив своє обурення. Як було встановлено згодом, заявник вигукував нецензурні висловлювання, грюкав дверима та перешкоджав проведенню судових засідань.
О 16:00 того ж дня працівники поліції склали щодо нього протокол про адміністративне правопорушення, в якому зазначили, що він вчинив дрібне хуліганство. Заявника було піддано адміністративному затриманню. Близько 19:00 того ж дня суддя ухвалив постанову, якою визнав заявника винним у вчиненні інкримінованого адміністративного правопорушення та призначив йому адміністративне стягнення у вигляді шести діб адміністративного арешту, яке підлягало негайному виконанню.
Після відбуття зазначеного адміністративного арешту заявник подав апеляційну скаргу.
3 липня 2017 року Апеляційний суд Вінницької області залишив його апеляційну скаргу без задоволення, визнавши її необґрунтованою.
Європейський суд з прав людини зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 (a) статті 35 Конвенції та не є неприйнятною з будь-яких інших підстав.
Під час розгляду справи, ЄСПЛ керувався загальними принципами, вже викладеними у справі «Корнєв і Карпенко проти України».
«Суд повторює, що пункт 3(b) статті 6 гарантує обвинуваченому «мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту», а отже, ця гарантія означає, що підготовка основного захисту в його інтересах охоплює все, що є «необхідним» для підготовки основного розгляду справи судом. Обвинувачений повинен мати можливість організувати свій захист належним чином і без обмежень можливості надання суду, який розглядає справу, всіх відповідних аргументів захисту і, таким чином, вплинути на результат провадження.
Крім того, можливості, доступні кожному, хто обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, мають включати ознайомлення, для цілей підготовки свого захисту, з результатами розслідувань, які проводилися протягом усього провадження у справі. Питання адекватності часу та можливостей, наданих обвинуваченому, cлід вирішувати в контексті обставин кожної конкретної справи».
Суд встановлював порушення прав заявника, гарантованих пунктом 1 та пунктом 3(b) статті 6 Конвенції, у справах про адміністративні правопорушення, в яких, як і у цій справі, період між складанням протоколів про адміністративні правопорушення та розглядом судами справ заявників про адміністративні правопорушення не перевищував кількох годин.
Розглянувши всі отримані матеріали, Суд не виявив жодного аргументу, здатного переконати його дійти іншого висновку у цій справі.
Навіть якщо погодитися з тим, що справа заявника не була особливо складною, Суд переконаний, що обставини, за яких було проведено її розгляд, не дозволили заявнику належним чином ознайомитися з пред’явленим йому обвинуваченням та доказами проти нього, належно їх оцінити та розробити ефективну стратегію захисту.
Подальше апеляційне провадження не могло виправити цю ситуацію, оскільки на момент розгляду справи апеляційним судом заявник уже відбув призначене йому адміністративний арешт.
Відповідно, мало місце порушення пункту 1 та підпункту «b» пункту 3 статті 6 Конвенції.
Заявник вимагав 10 000 Євро компенсації за моральну шкоду.
За результатами розгляду справи ЄСПЛ:
- Оголосив заяву прийнятною для розгляду;
- Постановив, що мало місце порушення пункту 1 та пункту 3(b) статті 6 Конвенції;
- Постановив, що саме по собі встановлення факту порушення становить достатню справедливу сатисфакцію за будь-яку немайнову шкоду, завдану заявникові.
