Головною метою держави при створенні інституту приватних виконавців було підвищення рівня фактичного виконання рішень суду і інших органів. На думку авторів цієї реформи та державного регулятора однієї матеріальної мотивації приватного виконавця для цього достатньо.
На практиці кожен приватний виконавець стикається з купою проблемних питань, неврегульованих законодавством, які є перешкодою у примусовому виконанні. Однією з проблем є судовий збір.
Теоретично приватний виконавець зобов’язаний реалізувати увесь спектр наданих йому повноважень аби «догнати боржника». Для цього необхідно в тому числі звертатись до суду (розшук, привід, обмеження у праві виїзду за кордон тощо), оскаржувати неправомірні рішення судів першої і апеляційної інстанцій. Це нелегкий труд. А у разі відсутності фінансування на сплату судового збору з боку стягувача приватний виконавець не зобов’язаний за власний кошт це робити і це особистий вибір приватного виконавця. Тобто це вже негативно відбивається на показниках фактичного виконання.
Є ситуації, в яких приватний виконавець зобов’язаний контактувати з судом як би йому цього не хотілось. Завдяки війні та втраті виконавчих проваджень деяких приватних виконавців зобов’язано їх відновлювати та отримувати дублікати виконавчих документів. Судова система взагалі до цього не була готова. Моральні якості, професійна підготовка деяких суддів залишає бажати кращого. Доводиться подавати апеляційні, касаційні скарги. Увесь тягар сплати судового збору лягає на плечі приватного виконавця, не дивлячись на те, що він не є стороною у справі. Судді цього не розуміють або не хочуть розуміти. Ані апеляційна, ані касаційна інстанції не звільняють приватного виконавця від сплати судового збору. В моєму випадку на мої заяви про звільнення від сплати судового збору судді відмовляють з посиланням на ч.2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» – до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, отже у приватного виконавця є кошти на сплату судового збору.
Що я їм тільки не доказувала: і те, що втратила все окрім життя у Маріуполі, і те що немає доходу від професійної діяльності, і те що немає фінансування з боку стягувачів, і що з боржника стягнень немає, і те, що на мене державою покладено обов’язок отримати ті кляті дублікати, і те, що приватний виконавець є фізичною особою і має право користуватись пільгами, передбаченими Законом України «Про судовий збір», і те, що ч.2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» визнана неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду № 2-р(II)/2019 від 15.05.2019 — нічого не подіяло.
Дійшла до Верховного Суду з цим питанням — все марно.
Верховним Судом у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 225/2213/20 зазначено, що правовими нормами Закону України «Про судовий збір» установлено чіткий і вичерпний перелік умов, а також суб’єктних та предметних критеріїв, за наявності яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема, звільнити від сплати судового збору.
Зазначеною нормою прямо передбачено право суду, зокрема, звільнити від сплати судового збору, враховуючи майновий стан за певних умов, саме позивача, а приватний виконавець не є позивачем у справі й не діє в особистих інтересах, тому відсутні правові підстави для звільнення її від сплати судового збору. Приватний виконавець не є особою, яка належить до категорії осіб, стосовно яких законодавцем встановлені пільги щодо сплати судового збору.
Відстрочка у сплаті судового збору обертається для приватного виконавця тим, що він стає боржником у даному виконавчому провадженні і вже з нього ДВС стягує у примусовому порядку судовий збір. Абсурдність ситуації не можливо уявити. Орган стягнення перетворюється на боржника. Не дивлячись на те, що приватний виконавець не є стороною у справі і не діє в особистих інтересах, суди чомусь стягують судовий збір саме з приватного виконавця, а не з однієї зі сторін справи. Це як стягнути судовий збір з адвоката, який представляє інтереси клієнта в суді.
Стягнути судовий збір з такого суб’єкта, як приватний виконавець, не можливо, адже судовий збір — це витрати виконавчого провадження, кошти на які зберігаються на спеціально визначеному захищеному рахунку. Як державні виконавці виходять з цього положення? Стягують судовий збір з особистих рахунків приватних виконавців. Тобто звертають стягнення на особисте майно.
Суб’єкт незалежної професійної діяльності не відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з професійною діяльністю, усім своїм майном, так як відповідно до спеціального законодавства, яке регулює той чи інший вид професійної діяльності, передбачені спеціальні умови здійснення такої діяльності. Зокрема, Законом 1403-VIII передбачається відкриття приватним виконавцем спеціальних рахунків для здійснення професійної діяльності, в тому числі для здійснення витрат виконавчого провадження та отримання винагороди, а також передбачене обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності, за рахунок якого здійснюється відшкодування спричиненої приватним виконавцем шкоди третім особам.
Тому звернення стягнення на особисте майно фізичної особи, яка займається незалежною професійною діяльністю за боргами, які виникли в рамках даної професійної діяльності, заборонено законодавством.
На мене відкрито вже з десяток виконавчих проваджень про стягнення судового збору, у яких суд з мене замість органу стягнення зробив боржником. Тому оскаржувати доводиться все — і дії державних виконавців, і дії суду, які направляють виконавчі листи замість судової адміністрації на виконання.
Відповідно до ч.4 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями про стягнення судового збору стягувачем є Державна судова адміністрація України, яка і повинна направляти заяви на примусове виконання рішення. Однак на практиці суди першої інстанції супровідним листом направляють до органів ДВС виконавчі листи про стягнення судового збору. На мою думку ці дії містять ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 353 КК України – самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, поєднане із вчиненням будь-яких суспільно небезпечних діянь.
На мої звернення до суддів відізвати виконавчі листи з органів ДВС більшість суддів надає відписки яким чином вони обходять вимогу закону. Але є і інші справи, зокрема, Великоновосілківським районним судом Донецької області було відізвано два виконавчих листа з ДВС і виконавчі провадження було закрито.
Цей досвід не дивлячись на увесь негатив є корисним для розуміння прогалин у законодавстві, тому кожному приватному виконавцю корисно побувати у шкурі боржника. Також вважаю, що кожен суддя, який відправляє людей у СІЗО, виносить обвинувальні вироки, повинен відчути на собі цей статус звинувачуваного або засудженого, навіть якщо екскурсійно.
Арешт особистих коштів вияв недолік в роботі банків, які не забезпечують арешт на суму боргу, а арештовують усі кошти, які є на рахунках боржника. Зокрема, Приватбанк. Тільки після низки скарг можна добитись аби на твоєму рахунку були обмежені операції тільки на суму боргу.
Чи сприяє все це ефективній професійній роботі приватного виконавця? Відповідь очевидна. Ніяка фінансова мотивація не змінить ситуацію без відповідних змін законодавства та звільнення виконавців від судового збору в усіх судових інстанціях у справах, пов’язаних з примусовим виконанням судових рішень.