Повноваження Президента України стосовно здійснення помилування є виключним правом Президента України як глави держави та реалізується ним на власний розсуд. Окрім виключного права Президента України щодо видання указу про помилування, мотиви його прийняття / неприйняття не мають узгоджуватися будь з ким чи будь-кому пояснюватися, оскільки вирішення питання про помилування перебуває у межах дискреції Президента України, до повноважень якого воно віднесено за Основним Законом.
Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень у цьому випадку виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Погоджуючись з такими висновками суду першої інстанції ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/121665624 від 05.09.2024 у справі № 990/57/24 визнала необґрунтованими доводи апеляційної скарги про «обов`язок» Президента України видавати обґрунтовану відмову в помилуванні та можливість оскаржити таку відмову до суду.
Було нагадано висновок ВПВС, сформований в постанові від 12.11.2019 у справі № 9901/337/19, згідно якого у розумінні конституційних та законодавчих положень реалізація повноваження Президента України у сфері помилування осіб, засуджених до довічного позбавлення волі за вчинення особливо тяжких злочинів, передбачає видання саме указу про помилування тоді, коли ухвалюється позитивне рішення на користь особи, яка клопотала про помилування.
Оскільки чинне законодавство чітко і ясно не встановлює для глави держави як носія права на помилування обов`язку видавати (формувати) документ про відмову в помилуванні, то неможливо через судовий присуд змусити того, хто володіє таким правом, вдатися до певних позитивних дій на користь зацікавленої особи.
