За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні.
Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
Нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, натомість акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права -конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.
Вказуючи на таке розмежування ВПВС у постанові від 06.07.2022 у справі № 990/157/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/112146443 дійшла висновку, що оскаржувана постанова Президії ВРУ є актом індивідуальної дії, оскільки передбачає індивідуалізовані приписи щодо утворення конкретних судів, встановлює загальне число народних суддів в Україні, адресована утворюваним судам; не регулює певний вид суспільних відносин, а спрямована на припинення та виникнення конкретних правовідносин щодо утворення судів, передбачених в додатках.
Оскільки позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин зі створення судів, передбачених в оскаржуваній постанові, то вона не породжує для нього права на захист.
