Перед касаційним судом постало питання щодо комплексного застосування норм матеріального та процесуального права, а саме ч. 3, ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 4, ч. 5 ст. 53 ГПК України при вирішенні спорів про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування або органів державної виконавчої влади, визнання недійсними договорів купівлі-продажу або оренди, укладених на підставі цих рішень, та про повернення земельних ділянок цьому органу як одному з відповідачів.
Прокурор указав, що є позивачем, оскільки міська рада є одним з відповідачів, рішення якого оскаржується у зв`язку з недотриманням вимог земельного законодавства щодо зміни цільового призначення земельної ділянки водного фонду, що унеможливило звернення прокурора в інтересах цього органу за захистом порушених інтересів держави, адже цей орган сам їх і порушив.
Попереднє (до подання позову) повідомлення прокурором уповноваженого органу про вчинення ним же правопорушення призвело б до поєднання в одній особі позивача та відповідача, що є неприйнятним.
Прокурор звертався до органу Держгеокадастру з вимогою про вжиття заходів щодо захисту інтересів держави, проте він стверджував про відсутність у нього відповідних повноважень на оскарження рішень органу місцевого самоврядування в судовому порядку.
Зважаючи на суперечливу, а подекуди й взаємовиключну практику щодо наявності / відсутності підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем у разі, коли орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, прокурор визначив одним з відповідачів, ВПВС 09.11.2023 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/114904856 про прийняття до свого розгляду справи № 925/1133/18.
