Позивачка просила стягнути компенсацію повної вартості будинку, предметів побуту і майна, що знаходиться в будинку, та земельної ділянки, які їй належать на праві власності. Вважала, що АТО на подолання збройної агресії рф в Україні є надзвичайною ситуацією, а тому позивачка має право на компенсацію «примусово мобілізованого (відчуженого) майна».
ВПВС у постанові від 13.09.2023 у справі № 757/64569/16-ц https://reyestr.court.gov.ua/Review/114203267 наголосила, що в Україні діє законодавство, яке передбачає компенсацію громадянам за примусово відчужене (мобілізоване) у них майно. Отримати її можливо за умов та у порядку, визначених нормативними актами. Зокрема, постановою КМУ від 31.10.2012 № 998 затверджено Порядок № 998.
Проте примусове відчуження майна або його вилучення можливе лише після запровадження в Україні воєнного або надзвичайного стану. З 24.02.2022 в Україні запроваджено воєнний стан, при цьому надзвичайний стан в Україні до 23.02.2022 не оголошувався.
Водночас позивачка визнала, що була вимушена покинути будинок 13.07.2014 через обстріли, як і немає жодних доказів того, що майно позивачки було мобілізованим ( згідно з відомостями з державного реєстру).
Лише факт тимчасового перебування з певного часу у будинку та на земельній ділянці позивачки військовослужбовців ЗСУ і їхнього майна недостатньо для того, щоби кваліфікувати таке перебування саме як примусове відчуження (реквізицію).
Тимчасове знаходження військовослужбовців ЗСУ і їхнього майна не є безумовним доказом того, що майно позивачки зазнало негативних змін.
Ніяких доказів і обґрунтувань того, що саме внаслідок дій України відбулося пошкодження майна у матеріалах справи теж немає.
Обмеження у користуванні майном не було тотожним примусовому відчуженню (реквізицією) чи повній втраті контролю позивачкою за цим майном.
Позивачка не довела наявності у неї права на стягнення з держави відшкодування вартості покинутого нею майна.
ВПВС вказала також на необхідність врахування її висновків, сформованих у постанові від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, щодо неможливості отримання відшкодування, передбаченого у ст. 19 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом», з огляду на відсутність відповідного закону.
