Чи порушує накладений арешт у кримінальному провадженні без підозри вимоги Конвенції?
10 серпня 2026 року Європейським Судом з прав людини опублікована комунікація у справі Трифун КОСТОВСЬКИЙ та Коста КОСТОВСЬКИЙ проти Північної Македонії, подана 21 січня 2023 року, повідомлена 7 липня 2026 року.
Заява стосується накладення арешту на активи заявників (квартир, земельних ділянок, акцій та транспортних засобів) трьома окремими постановами, виданими 18 листопада 2020 року, 30 грудня 2020 року та 15 січня 2021 року Кримінальним судом першої інстанції Скоп'є на стадії досудового розслідування кримінального провадження проти заявників. Провадження стосувалося зловживання службовим становищем та відмиванні грошей.
08 лютого 2021 року прокурор першої інстанції розпочав розслідування щодо відмивання грошей проти чотирьох осіб, включаючи двох заявників.
20 квітня 2022 року заявники подали заяву про скасування постанов про накладення арешту на майно заявників. 07 червня, 22 липня та 22 листопада 2022 року вони подали три клопотання про прискорення провадження за цією заявою. Їхні клопотання залишилися без відповіді, і розслідування все ще триває.
Заявники стверджують, що згідно з національним законодавством, у таких випадках, як їхній, національні органи влади зобов'язані або припинити розслідування, або подати обвинувальний акт не пізніше ніж протягом 21 місяця з дати початку розслідування.
Заявники скаржаться відповідно до статті 6 Конвенції, що нездатність національних судів винести рішення за їхньою заявою про скасування постанов про заморожування активів порушила їхнє право на доступ до суду.
Вони також скаржаться відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, що продовження дії постанов про накладення арешту на активи є незаконним та непропорційним втручанням у їхні майнові права.
ЗАПИТАННЯ СУДУ ДО СТОРІН
1. Чи застосовувалася стаття 6 § 1 Конвенції у її цивільному аспекті до оскаржуваного провадження (див ., щодо загальних принципів, Fabbri and Others v. San Marino [GC], № 6319/21 та 2 інші, § 76, 24 вересня 2024 року; та порівняйте, mutatis mutandis , Veeber v. Estonia (№ 1) , № 37571/97 , § 69, 7 листопада 2002 року)? Якщо так, то чи мали заявники доступ до суду, як того вимагає стаття 6 § 1 Конвенції (див., наприклад, Sailing Club of Chalkidiki “I Kelyfos” v. Greece , № 6978/18 та 8547/18 , § 60, 21 листопада 2019 року)?
2. Чи мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції у зв'язку з постановами про накладення арешту на майно заявників? Зокрема, чи було подальше застосування цих наказів законним, чи було воно пропорційним поставленій меті, та чи були передбачені відповідні процесуальні гарантії, щоб забезпечити, щоб їх тривале застосування не було свавільним або непропорційним (див. Anti-Corruption Foundation (FBK) and Others v. Russia , № 13505/20 та 138 інших, §§ 87, 88 та §§ 103-07, 16 грудня 2025 року; Shorazova v. Malta , № 51853/19 , §§ 103-24, 3 березня 2022 року; Karahasanoglu v. Turkey , № 21392/08 та 2 інших, § 153, 16 березня 2021 року; Apostolovi v. Bulgaria , № 32644/09 , §§ 90-105, 7 листопада 2019 року; та Forminster Enterprises Limited v. the Czech Republic) , № 38238/04 , §§ 70-77, 9 жовтня 2008 р.)?
