Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні скарги в частині скасування постанови, суд апеляційної інстанції виходив з того, що державний виконавець під час її постановлення порушив ч. 3 ст. 63 Закону № 1404-VIII, однак вимоги ОСББ не відповідають способу захисту, визначеному ч. 2 ст. 343 ГПК України, якою передбачено, що суд визнає оскаржувані рішення неправомірними і зобов`язує виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Суд апеляційної інстанції вважав, що для ефективного захисту прав достатньо визнати неправомірною бездіяльність виконавця щодо своєчасного ненаправлення до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення без скасування постанови, якою закінчено відповідне виконавче провадження.
ВПВС не погодилась з такими висновками суду, зазначивши в постанові від 16.11.2022 у справі №910/7310/20 https://reyestr.court.gov.ua/Review/108086904 (п.п. 8.16 – 8.38) на необхідність дотримання вимог ч. 1 ст. 40 Закону № 1404-VIII. Суд мав врахувати, що постанова про закінчення виконавчого провадження перешкоджала ОСББ реалізувати свої права на виконання остаточного судового рішення, адже залишилась чинною.
ВПВС відступила від висновків ВС, вказуючи, що в цій ситуації ефективним засобом є скасування постанови, оскільки лише тоді виконавче провадження в силу ч. 1 ст. 41 Закону № 1404-VIII підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного судового рішення.
