Рішення ВС у справі № 214/43/19 від 18.05.2026 https://t1p.de/dyuvj
Сторона обвинувачення вважає, що у разі спливу відповідного строку давності за вчинене правопорушення особі, у разі визнання її вироком суду винуватою, не має призначатися покарання, передбачене відповідною санкцією кримінального закону. Тобто сторона обвинувачення вважає, що «звільнення від покарання» у згаданому положенні має тлумачитися як відмова від призначення покарання.
ККС ВС надаючи оцінку суті спору виходив з такого.
Відповідно до ч.5 ст.74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст. 49 цього Кодексу. У ч.3 ст.88 КК України законодавець чітко розрізняє засудження «без призначення покарання» і засудження «зі звільненням від покарання», що дає підстави вважати, що під «звільненням від покарання» закон розуміє саме звільнення від уже призначеної міри кари.
Якщо обвинувачений заперечує проти закриття провадження та наполягає на загальному порядку розгляду справи (ч.8 ст.284 КПК України), суд у разі визнання особи винуватою зазначає в резолютивній частині вироку покарання, призначене по кожному з обвинувачень, та остаточну міру покарання. Якщо обвинувачений звільняється від відбування покарання, суд зазначає про це в резолютивній частині вироку (п.2 ч.4 ст.374 КПК України).
Отже, у разі встановлення винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, строк давності якого на час ухвалення вироку сплив, суд вироком призначає засудженій особі покарання згідно із загальними засадами, передбаченими ст.65 КК України, і одночасно звільняє її від цього покарання. У разі спливу строків давності на стадії апеляційного розгляду, апеляційний суд у разі залишення в силі вироку в частині засудження, має змінити вирок і звільнити засуджену особу від покарання, визначеного судом першої інстанції.
