Підставою для видання оскаржуваного Указу слугував лист Міністра оборони України з проєктом Указу Президента України щодо звільнення позивача з посади командувача Повітряних Сил ЗСУ.
ВПВС у постанові від 31.08.2023 у справі № 9901/364/21 https://reyestr.court.gov.ua/Review/113690636 зазначила, що Президент України як суб`єкт призначення відповідно до п. 10 ст. 13 Закону № 2469-VIII на виконання чіткої і безумовної підстави, визначеної цим Законом, реалізував повноваження, передбачені ст. 106 Конституції України, шляхом видання оскаржуваного Указу.
Було зауважено, що цим Указом позивача не було звільнено з військової служби, а лише з посади вищого командування ЗСУ.
Чинне законодавство не покладає на Президента України обов`язок вказувати у своїх указах підстави призначення чи звільнення таких осіб (в Указі про призначення позивача на посаду командувача теж не було вказано підстав).
ВПВС не погодилася з доводами позивача про втручання в закріплене статтею 8 Конвенції право на повагу до приватного життя, оскільки він не був звільнений з лав ЗСУ, не був позбавлений права на військову службу, не позбавлений військового звання, не був обмежений у праві на професію. Його лише звільнили з певної високої командної посади на підставі та в порядку, визначеному законом.
Оскаржуваний Указ не містить формулювань (суджень, означень), які б дискредитували особу позивача, його військові, командирські здібності, зачіпали його репутацію, характеризували його з негативного боку і загалом впливали на повагу до нього самого і його приватного життя.
Понад те, позивач не міг не розуміти, що призначення на таку посаду не є безстроковим.
