Колегія суддів ВАКС у своїй ухвалі у справі 991/2860/25 від 28.08.26 прийшла до висновку, що підозра/обвинувачення є злочином, який перериває перебіг строків давності відповідно до ч.3 ст. 49 КК України.
Так Особа у кримінальному провадженні обвинувачується за ч.1 ст. 366 КК України, ч.5 ст. 191 КК України та ч.3 ст. 209 КК України, за злочинами, скоєними у різний час. Дослівно цитата з ухвали: «…кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 209 КК України, є злочином, який також перериває перебіг строків давності, тому перебіг строку давності за ч. 5 ст. 191 КК України вираховується судом з 05 квітня 2018 року». Тобто датою переривання строку у кримінальному правопорушенні за підозрою (у попередньому злочині) за ч.5 ст. 191 КК України суд використав дату вчинення інкримінованих дій за ч.3 ст. 209 КК України, а саме 05 квітня 2018 року. Наразі триває розгляд справи в суді, тобто Особа обвинувачується за вказаними злочинами, і фактично наявність попередньо підозри та наразі обвинувачення, суд прирівняв до ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ.
Як правник я настільки не погоджуюсь з рішенням суду, що навіть почав сумніватися у своїй позиції, тому виношу свої міркування на загал для обговорення колегами.
Відповідно до ч.3 ст. 49 КК України: «Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа ВЧИНИЛА НОВИЙ ЗЛОЧИН, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років». За ч. 1 ст. 12 КК кримінальні правопорушення поділяються на проступки і злочини. За ч.1 ст. 11 КК «Кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом кримінального правопорушення». Згідно з ч. 3 КПК «обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом». Згідно з ч.1 ст. 17 КПК «Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили». Згідно зі ст. 62 Конституції України «ОСОБА ВВАЖАЄТЬСЯ НЕВИНУВАТОЮ У ВЧИНЕННІ ЗЛОЧИНУ і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду».
Відповідно немає жодних правових підстав вважати, що Особа ВЧИНИЛА ЗЛОЧИН за відсутності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили.
До аналогічних висновків прийшла і судова практика.
1).
Постанова ККС ВС від 03 червня 2021 року у справі № 344/7812/16-к:
«Що стосується доводів касаційної скарги потерпілого про те, що апеляційний суд необґрунтовано не визнав підставою, яка перериває перебіг строків давності, вчинення ОСОБА_13 у грудні 2016 року нового злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 49 КК України перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років.
У ході касаційного розгляду колегією суддів було встановлено, що вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 листопада 2020 року, який набрав чинності 19 грудня 2020 року, ОСОБА_13 визнано винуватим у вчиненні 31 грудня 2016 року кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.309 КК України (санкція статті якого передбачає покарання у виді штрафу від двох тисяч до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років), та засуджено до покарання у виді штрафу в розмірі двох тисяч ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 35700 грн.
Разом з тим, як убачається з матеріалів кримінального провадження, рішення суду апеляційної інстанції, яким ОСОБА_13 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, було прийнято 21вересня 2020 року, тобто до ухвалення обвинувального вироку за ч. 2 ст. 309 КК України та набрання ним законної сили.
Пунктом 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Вказане положення становить підґрунтя для регламентації цього принципу в національному законодавстві.
Згідно із ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Також такий конституційний принцип презумпції невинуватості майже аналогічно закріплено безпосередньо в тексті закону України про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 2 КК України), а також відображено у кримінальному процесуальному законі (ст. 7 та ч. 1 ст. 17 КПК України). Отже, згідно з чинним законодавством винуватість особи може бути встановлено лише обвинувальним вироком суду.
Ураховуючи вищезазначене, КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВВАЖАЄ, ЩО ОСКІЛЬКИ НА МОМЕНТ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНИМ СУДОМ ПИТАННЯ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ДО ОСОБА_13 ПОЛОЖЕНЬ П. 3 Ч. 1 СТ. 49 КК УКРАЇНИ ВИРОК ЩОДО ОСТАННЬОГО ЗА Ч. 2 СТ. 309 КК УКРАЇНИ УХВАЛЕНО НЕ БУЛО, ТО ПІДСТАВ ДЛЯ ПЕРЕРИВАННЯ ПЕРЕБІГУ СТРОКІВ ДАВНОСТІ В СУДУ НЕ БУЛО».
2).
Постанова ККС ВС від 18 вересня 2025 року у справі № 761/24361/17:
«Відповідно до ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули зазначені в ч. 1 цієї статті диференційовані строки давності.
Підставою для переривання перебігу давності є вчинення до закінчення встановленого строку нового злочину (за винятком нетяжкого, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років).
Указану норму, розміщену в ч. 3 ст. 49 КК, Суд застосовує у світлі презумпції невинуватості, закріпленої в ст. 62 Основного Закону України та ст. 17 КПК. Відповідно до позиції Конституційного Суду України сутність цієї засади поширюється на всі сфери життя особи й діє доти, доки її не спростовано в законному порядку обвинувальним вироком (рішення від 8 червня 2022 року № 3-р(ІІ)/2022).
Саме тому Суд послідовно зазначає у своїх рішеннях, що ЛИШЕ УХВАЛЕННЯ ОБВИНУВАЛЬНОГО ВИРОКУ ВСТАНОВЛЮЄ ФАКТ УЧИНЕННЯ ОСОБОЮ НОВОГО ЗЛОЧИНУ ЯК ПІДСТАВУ ДЛЯ ПЕРЕРИВАННЯ ДАВНОСТІ притягнення її до кримінальної відповідальності (наприклад, див. постанови від 3 червня 2021 року, 5 лютого, 23 та 30 червня 2022 року, 24 жовтня та 29 листопада 2023 року, 27 березня 2024 року, 9 квітня 2025 року в справах № 344/7812/16-к, 504/2099/18, 204/2626/21, 499/890/18, 489/7500/18, 127/18013/20, 504/2099/18, 761/41888/17 відповідно)».
3).
Постанова ККС ВС від 31 березня 2026 року у справі № 214/3602/21:
«Пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Вказане положення становить підґрунтя для регламентації цього принципу в національному законодавстві.
Згідно з ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Також такий конституційний принцип презумпції невинуватості майже аналогічно закріплено безпосередньо в тексті закону України про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 2 КК), а також відображено у кримінальному процесуальному законі (ст. 7, ч. 1 ст. 17 КПК).
Отже, згідно з чинним законодавством винуватість особи може бути встановлено лише обвинувальним вироком суду.
Саме тому Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях про те, що лише ухвалення обвинувального вироку встановлює факт учинення особою нового злочину як підставу для переривання давності притягнення її до кримінальної відповідальності (постанови: від 03 червня 2021 року в справі № 344/7812/16-к; від 05 лютого 2022 року в справі № 504/2099/18; від 23 червня 2022 року в справі № 204/2626/21; від 30 червня 2022 року в справі № 499/890/18; від 24 жовтня 2023 року в справі № 489/7500/18; від 29 листопада 2023 року в справі № 127/18013/20; від 27 березня 2024 року в справі № 504/2099/18; від 09 квітня 2025 року в справі № 761/41888/17; від 18 вересня 2025 року в справі № 761/24361/17).
УРАХОВУЮЧИ ТЕ, ЩО НА ЧАС РОЗГЛЯДУ КЛОПОТАННЯ ЗАХИСНИКА ПРО ЗАКРИТТЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ЗА СТ. 128 КК У ЗВ`ЯЗКУ ІЗ ЗАКІНЧЕННЯМ СТРОКІВ ДАВНОСТІ ВИНУВАТІСТЬ ОСОБА_6 ЗА Ч. 4 СТ. 187, Ч. 1 СТ. 263 КК ОБВИНУВАЛЬНИМ ВИРОКОМ НЕ БУЛА ВСТАНОВЛЕНА, КОЛЕГІЯ СУДДІВ КАСАЦІЙНОГО СУДУ ВВАЖАЄ, ЩО СУД ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ, З ВИСНОВКАМИ ЯКОГО ПОГОДИВСЯ Й СУД АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ, НЕПРАВОМІРНО ВІДМОВИВ У ЗАДОВОЛЕННІЦЬОГО КЛОПОТАННЯ ТА НЕПРАВИЛЬНО ЗАСТОСУВАВ ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, А САМЕ НЕ ЗАСТОСУВАВ ЗАКОН, ЯКИЙ ПІДЛЯГАВ ЗАСТОСУВАННЮ».
4).
Постанова ККС ВС від 06 травня 2026 року у справі № 462/9530/24:
«24. Так, за правовим змістом ст. 46 КК, передумовою цього виду звільнення від кримінальної відповідальності є вчинення особою вперше кримінального проступку або необережного нетяжкого злочину.
25. Пунктом 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Вказане положення становить підґрунтя для регламентації цього принципу в національному законодавстві.
26. Згідно із ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
27. Такий конституційний принцип презумпції невинуватості майже аналогічно закріплено безпосередньо в тексті закону України про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 2 КК), а також відображено у кримінальному процесуальному законі (ст. 7 та ч. 1 ст. 17 КПК).
28. Отже, згідно з чинним законодавством винуватість особи може бути встановлено лише обвинувальним вироком суду, який, в свою чергу, може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
29. ФАКТ ПЕРЕБУВАННЯ НА РОЗГЛЯДІ В ХЕРСОНСЬКОМУ МІСЬКОМУ СУДІ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ ОБВИНУВАЛЬНОГО АКТА ВІДНОСНО ОСОБА_7 МОЖЕ МАТИ МІСЦЕ, ПРОТЕ, ВРАХОВУЮЧИ КОНСТИТУЦІЙНО ЗАКРІПЛЕНУ ПРЕЗУМЦІЮ НЕВИНУВАТОСТІ, ЗА ВІДСУТНІСТЮ ВІДПОВІДНОГО СУДОВОГО РІШЕННЯ, НЕ ВКАЗУЄ НА ДОВЕДЕНІСТЬ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ ОСОБА_7 , А ТОМУ ВИСНОВКИ СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ПРО ТЕ, ЩО ЙОГО ОСОБА НЕ МОЖЕ ВВАЖАТИСЯ ТАКОЮ, ЩО ВЧИНИЛА ВПЕРШЕ КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ НЕ ҐРУНТУЮТЬСЯ НА ПОЛОЖЕННЯХ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА.
30. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК у зв`язку з примиренням винного з потерпілим, оскільки він уперше вчинив необережний нетяжкий злочин, примирився з потерпілим та повністю відшкодував йому шкоду».
5).
Ухвала АП ВАКС від 28.07.2026 у справі № 991/9725/20:
«Колегія суддів вважає суперечливими висновки суду першої інстанції про встановлення нею категоричних двох дат закінчення строків давності: у 2017 та 2019 роках. Щодо переривання перебігу строку давності, то згідно ч.2 ст.2 КК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Так, Верховний Суду у постанові від 31 березня 2026 року у справі №214/3602/21 дійшов висновку: що, "згідно з чинним законодавством винуватість особи може бути встановлено лише обвинувальним вироком суду. Саме тому Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях про те, що лише ухвалення обвинувального вироку встановлює факт учинення особою нового злочину як підставу для переривання давності притягнення її до кримінальної відповідальності (постанови: від 03 червня 2021 року в справі № 344/7812/16-к; від 05 лютого 2022 року в справі № 504/2099/18; від 23 червня 2022 року в справі № 204/2626/21; від 30 червня 2022 року в справі № 499/890/18; від 24 жовтня 2023 року в справі № 489/7500/18; від 29 листопада 2023 року в справі № 127/18013/20; від 27 березня 2024 року в справі № 504/2099/18; від 09 квітня 2025 року в справі № 761/41888/17; від 18 вересня 2025 року в справі № 761/24361/17)». Також аналогічна позиція щодо дотримання конституційної закріпленої презумпції невинуватості міститься у постанові Верховного Суду від 06 травня 2026 року у справі №462/9530/24. ВРАХОВУЮЧИ ВИЩЕЗАЗНАЧЕНЕ, У ТОМУ ЧИСЛІ ВІДСУТНІСТЬ У МАТЕРІАЛАХ СПРАВИ ОБВИНУВАЛЬНОГО ВИРОКУ СУДУ СТОСОВНО ОСОБА_7 , ЯКИЙ НАБРАВ ЗАКОННОЇ СИЛИ НА ПІДТВЕРДЖЕННЯ ТОГО, ЩО ВІН ВЧИНИВ НОВИЙ ЗЛОЧИН ВПРОДОВЖ СТРОКУ, ВИЗНАЧЕНОГО Ч.1 СТ.49 КК УКРАЇНИ, ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСНОВКУ ПРО ПЕРЕРИВАННЯ ПЕРЕБІГУ СТРОКІВ ДАВНОСТІ ВІДСУТНІ».
В ухвалі від 28.08.2026 у справі № 991/2860/25 суд навів міркування про визначення дат за обвинувальним актом, стадію дослідження доказів та необхідність невідкладного розгляду клопотання. Однак ці міркування не відповідають на принципове заперечення захисту: на якій правовій підставі обвинувачення за ч. 3 ст. 209 КК України, винуватість за яким ще не встановлена обвинувальним вироком, уже спричиняє наслідок учинення нового злочину — переривання давності?
Суд прямо зафіксував посилання захисту на постанову Верховного Суду від 03.06.2021 у справі № 344/7812/16-к, проте не пояснив, чому викладений у ній висновок не застосовується в цьому провадженні. Не зазначив ані відмінностей обставин, які могли б обґрунтувати інший підхід, ані правових аргументів, які дозволяли б застосувати переривання давності за відсутності обвинувального вироку щодо нового злочину.
Саме тут, на моє переконання, полягає принциповий недолік мотивування: визначення дати інкримінованих дій за версією обвинувачення не пояснює, чому суд може вже вважати встановленою юридичну передумову переривання давності — вчинення особою нового злочину. Навівши категоричний висновок про переривання, суд залишив без мотивованої відповіді заперечення проти самої правової можливості такого висновку.
