ВПВС в ухвалі від 09.05.2023, відмовляючи в прийнятті справи № 909/1188/21 до свого розгляду https://reyestr.court.gov.ua/Review/111294241 зазначила, що у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 ВС сформував правову позицію щодо застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Ця правова позиція також викладена у постановах ВС від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц, від 01.02.2022 у справі № 910/5175/20), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20.
Водночас повноваження суду щодо оцінки доказів є тим процесуальним механізмом, який дозволяє суду оцінити добросовісність дій сторін та встановити суперечливість їх поведінки. Тому не можна стверджувати про відсутність процесуальних механізмів вирішення правової проблеми щодо оцінки суперечливої поведінки обох сторін правовідношення, яка б зумовлювала необхідність використання повноважень ВПВС (процесуальний аспект).
Також у цій справі касаційний суд не зазначив про наявність обмежень фундаментальних прав і свобод, неефективність матеріальних гарантій їх реалізації, охорони та захисту які б зумовлювали необхідність використання повноважень ВПВС (матеріальний аспект виключної правової проблеми).
