Якщо відповідач добровільно задовольняє позовні вимоги вже після звернення позивача до суду, останній має право на повне відшкодування понесених ним судових витрат за рахунок відповідача. Застосування механізму, за якого частина судового збору повертається з державного бюджету, а інша частина стягується з відповідача, у таких випадках є помилковим.
Рішення ВС у справі № 917/1161/25 від 05.03.2026 https://t1p.de/ekua1
Правова позиція ЄСПЛ у справі від «PRISACARU v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA» від 25.09.2025, заява № 55864/13 https://t1p.de/vkei5
Заявники скаржилися на відсутність доступу до касаційного суду через надмірні судові витрати та відсутність ефективного засобу правового захисту у цьому відношенні.
Статтями 339 ГПК України, 447 ЦПК України встановлена можливість звернення зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення.
Така скарга є формою звернення за судовим захистом порушених прав (інтересів) сторін та учасників, з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі.
Системний аналіз положень процесуального законодавства дозволив ВПВС у постанові від 22.11.2023 у справі № 712/4126/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/115546317 констатувати таке:
(1) витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи, належать до судових витрат;
(2) висновок експерта може бути підготовлений як на підставі ухвали суду про призначення експертизи, так і на замовлення учасника справи;
Звертаючись до Великої Палати, колегія суддів поставила під сумнів висновок цієї палати про необхідність розподілу процесуальних витрат у кримінальному провадженні не лише в обвинувальному вироку, але й у будь-якому рішенні суду, яким завершується розгляд справи по суті, у тому числі в разі закриття кримінального провадження у звʼязку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Постановою ВПВС було частково задоволено скаргу відповідача та скасовано постанову апеляційного господарського суду в частині, що зумовило направлення в цій частині справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Зважаючи на це від відповідача до ВПВС надійшло клопотання про стягнення з позивача витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, понесених у зв`язку із розглядом справи в суді касаційної інстанції.
Для обох юрисдикцій (ЦПК і ГПК) законодавець визначив обов`язок суду призначити заяву сторони про розподіл судових витрат в судове засідання, якщо справа розглядалася з призначенням її до розгляду по суті в судових засіданнях (не в письмовому провадженні), за наслідком проведення якого має бути прийнято відповідне процесуальне рішення.
Процесуальні кодекси поняття «порядок ухвалення судового рішення» визначають однаково та не включають до нього «процедуру розгляду справи по суті в загальному чи письмовому провадженні», яка виділена в окремі глави процесуальних кодексів.
У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (ч. 5 ст. 130 ГПК України, ч. 5 ст. 142 ЦПК України).
Розподіл судових витрат у разі залишення судом касаційної інстанції позову без розгляду (позиція КГС ВС за результатами перегляду справи 910/7169/18).
У разі залишення касаційним судом позову без розгляду на підставі пункту 1 частини 1 статті 226 ГПК України та за відсутності передбачених пунктом 4 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" застережень щодо можливості повернення судового збору заява позивача про повернення з державного бюджету України судового збору, сплаченого за розгляд справи судом першої інстанції, підлягає задоволенню.
