Позивач звернувся до суду з позовом про оскарження Указу № 27/2023, після того як Державна прикордонна служба України заборонила йому залишити територію України з причин відсутності документів, що підтверджують підстави для виїзду за кордон.
Позивач вважав, що не пропустив строку оскарження Указу № 27/2023, який є актом індивідуальної дії, і що шестимісячний строк звернення до суду з позовом про його оскарження слід обчислювати з дати, коли фактично було порушено право позивача на виїзд за кордон.
ВПВС у постанові від 07.03.2024 у справі № 990/324/23 https://reyestr.court.gov.ua/Review/117884142 зауважила, що визначальним у цьому випадку є встановлення того чи стосується оскаржуваний Указ № 27/2023 прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду з цим позовом, оскільки приписи ч. 2 ст. 122 КАС України пов`язують обчислення строку звернення до суду саме з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, що підлягають судовому захисту.
Указом № 27/2023 було введено в дію рішення РНБО України від 23.01.2023 «Про деякі питання щодо перетину державного кордону України в умовах воєнного стану», яким вирішено у конкретний строк вчинити визначені в цьому рішенні дії КМУ, СБУ та Головнокомандувачу ЗСУ. Дія Указу № 27/2023 вичерпується його виконанням зазначеними особами.
Водночас поза увагою суду першої інстанції залишилось встановлення обставин щодо виникнення у позивача прав чи обов`язків у зв`язку із виданням спірного Указу, не з`ясовано чи впливає цей Указ на права чи свободи позивача, з порушенням яких він пов`язує наявність у нього права на звернення до суду із цим адміністративним позовом.
Тому висновок суду про наявність підстав для повернення позовної заяви через пропуск позивачем строку звернення до суду без встановлення змісту його порушених прав, свобод чи інтересів не ґрунтується на нормах процесуального права.
