https://hudoc.echr.coe.int/ukr...
1. Формальність та повторюваність судової мотивації:
ЄСПЛ констатував, що національні суди України неодноразово використовували шаблонні, загальні та повторювані формулювання, без індивідуалізованої оцінки обставин конкретної справи та особи обвинуваченого.
Суд підкреслив, що:
• механічне відтворення одних і тих самих підстав у кожному наступному рішенні;
• відсутність аналізу змін у перебігу провадження;
є порушенням Конвенції.
Повторюваність аргументації без її розвитку або оновлення свідчить про формальний підхід, який не може вважатися «належним судовим контролем».
2. Припущення про ризики без доказової бази:
ЄСПЛ окремо звернув увагу, що суди:
• посилалися на ризики втечі, впливу на свідків або перешкоджання правосуддю;
• не наводили жодного конкретного факту чи доказу, які б підтверджували існування таких ризиків;
• обмежувалися абстрактними припущеннями, не пов’язаними з реальною поведінкою заявників.
Суд зазначив, що:
• ризики мають бути реальними, актуальними та підтвердженими доказами, а не гіпотетичними.
3. Узагальнюючий правовий висновок ЄСПЛ:
ЄСПЛ дійшов висновку, що:
• формальність та повторюваність судових рішень;
• відсутність доказового обґрунтування ризиків у сукупності свідчать про відсутність належного судового контролю, що становить порушення Конвенції.
4. Практичне значення для судів України:
Вказана позиція ЄСПЛ означає, що українські суди зобов’язані:
• надавати індивідуалізовану, актуальну та несуперечливу мотивацію кожного рішення;
• підтверджувати кожен заявлений ризик конкретними доказами;
• утримуватися від копіювання попередніх рішень без аналізу змін обставин.
Невиконання цих вимог є самостійною підставою для визнання порушення Конвенції.










