Шановний Президент України Володимир Зеленський після перемоги на виборах казав, що це не тільки він став президентом, кожен громадянин України став президентом. За аналогією хочу зауважити, що тоді і кожен правник – суддя Великої Палати Верховного Суду (далі ВП ВС). А тому вважаю за необхідне викласти окрему думку.
У своїй Постанові від 31.08.2022 у справі 756/10060/17 ВП ВС сформувала наступну спірну думку:
«У випадку призначення експертизи слідчим, який не входить до складу визначеної у кримінальному провадженні слідчої групи суд, вирішуючи питання про допустимість даних висновку експерта як доказів, повинен у межах доводів сторін перевірити, чи призвів спосіб призначення експертизи до порушення тих чи інших прав і свобод людини, передбачених Конвенцією та/або Конституцією України. У разі визнання доказів недопустимими суд має вмотивувати свої висновки про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначивши, які саме й чиї права і свободи було порушено і в чому це виражалося. Оцінюючи докази на предмет допустимості відповідно до критеріїв, встановлених кримінальним процесуальним законом, суд виходить з обставин конкретної справи і також повинен вмотивувати своє рішення».
Подивимось як саме мотивувала ВП ВС свою думку, та проаналізуємо аргументи.
І.
ЦИТАТА:
ВП ВС цитує ст.2 КПК України, та з наведеного робить висновок: «Послідовність викладення в диспозиції правової норми наведених вище завдань дає підстави для висновку, що ЗАСТОСУВАННЯ НАЛЕЖНОЇ ЮРИДИЧНОЇ ПРОЦЕДУРИ Є НЕ САМОЦІЛЛЮ, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, - захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду».
АНАЛІЗ:
Стаття 2 КПК України визначає, що є завданнями кримінального провадження. У тому числі у згаданій статті зазначено: «і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура». Від того, що законодавець закінчив, а не почав статтю цим реченням, ВП ВС робить спірний висновок, що застосування належної правової процедури не є самоціллю. Тобто ВП ВС вважає, що якщо б законодавець поставив цю тезу першою, то це змінило б зміст статті, тобто завдання кримінального провадження????? Далі, що таке самоціль? Самоціль - те, що само по собі є метою, а не засобом для досягнення чого-небудь іншого. Але застосування належної правової процедури – є само по собі метою. Це явно випливає з Конституції України, а саме з ст. 62: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь…». Так, дотримання Конституції – є само по собі метою! Також слід нагадати ч.2 ст. 6 «Право на справедливий суд» Європейської Конвенції з Прав Людини: «Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». Дотримання Конвенції – є також само по собі метою.
ІІ.
ЦИТАТА:
«Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію».
АНАЛІЗ:
Наступна цитата в Постанові ВП ВС йде за раніше згаданою, та не зрозуміло як обґрунтовується. Знову статтею 2 КПК України? Ну чому саме «не в будь-якому випадку»???? Ця теза явно протирічить ст. 62 Конституції України, ч.2 ст. 6 Конвенції, а як наслідок і ст. 22 Конституції: «…Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані…», та ч.3 ст. 17 КПК України: «Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом». Ну не зазначено ж у ч.3 ст. 17 КПК таке - підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, але не в будь якому випадку!?!?!? Тобто на превеликій жаль ВП ВС у своєю Постановою намагається підмінити (спотворити) зміст Конституції України, КПК України, та, так само Європейської Конвенції з Прав Людини.
ІІІ.
ЦИТАТА:
«В основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права».
АНАЛІЗ:
Як на мене, я цілком погоджуюсь з цією наступною цитатою. Але ця теза, яку саме навів у Постанові ВП ВС протирічить спірним тезам до того. Чомусь ВП ВС не закінчую цю тезу словами «не в будь-якому випадку»???
ІV.
ЦИТАТА:
Далі ВП ВС цитує ст. 87 КПК України «Недопустимість доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини». А після зазначає таке: «З наведеного слідує, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції, ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України). Відтак у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України».
АНАЛІЗ:
Стаття 87 КПК України вказує на так звані очевидно недопустимі доказі, які отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Це ж навидь випливає з назви статті. Більш того, ч. 4 ст. 87 КПК зазначає: «Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду …», тобто у тому числі на досудовому слідстві. Але звісно ст. 87 КПК не єдина, що стосується допустимості доказів. Є ще і ст. 86 КПК України, де у ч. 1 зазначено: «Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом», а у ч.2 забороняється використання недопустимих доказів. Хіба це (ст. 86 КПК України) не імперативна норма, що забороняє отримувати докази з порушенням КПК ??? Є ще в КПК ст. 88, 88 (1), 89, 90, 93, 97, 223, 233, 550, 553, 598 що стосуються допустимості доказів. Є ще і стаття 94 КПК України, де в ч.1 зазначено: «Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення». Керуючись Законом, це не значить керуючись виключно ст. 87 КПК України. Законодавство навидь не охоплюється «ст. 3, п. «с» ч. 3 ст. 6, п. «d» ч. 3 ст. 6, ст. 8 Конвенції, ч. 1 ст. 28, ст. 59, ч. 1 ст. 63 Конституції України». Законодавство, це ще також керуючись ст. 22, 62 Конституції України, ст. 17, 86, 88, 88 (1), 89, 90, 93, 94, 97, 223, 233, 550, 553, 598 КПК України, ч.2 ст. 6 Конвенції та інше. Тому як тільки зі змісту однієї ст.87 КПК ВП ВС прийшов до висновку «…що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини…» та «…відтак у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України…» НЕЗРОЗУМІЛО!!!
V.
ЦИТАТА:
«З огляду на зазначене суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.
Виходячи з наведеного суд може визнати дані висновку експертизи недопустимими доказами лише за умови, якщо призначення експертизи слідчим, який не входить до складу визначеної у кримінальному провадженні слідчої групи призвела до порушення прав і свобод людини, гарантованих Конвенцією або Конституцією України. У разі визнання даних висновку експерта недопустимими доказами у зв`язку з призначенням експертизи таким слідчим, суд у кожному випадку повинен аргументувати, які саме конвенційні чи конституційні права і свободи підозрюваного, обвинуваченого або інших осіб були знівельовані, звужені чи обмежені та в чому це виразилося».
АНАЛІЗ:
З огляду на зазначене та виходячи з наведеного ВП ВС у своїй Постанові припустилася помилки, визнав недопустимими лише очевидно недопустимі докази, що охоплюються ст.87 КПК України. Сподіваюсь, що найближчим часом ВП ВС відійде від хибного висновку, та сформує новий!
P.S.
ВАКС_это_звучит_гордо
Захист: «В порушення чинного законодавства такі-то дії відбувалися без участі адвоката»
Суддя ВАКС: «І що б змінилося, якщо б ви там були?»
Завіса, оплески.
