Рішення ВС у справі № 233/5393/20 від 27.09.2022 https://cutt.ly/dBluLwI
Прокурор оскаржив у касаційному порядку ухвалу апеляційного суду про закриття кримінального провадження за обвинуваченням особи у вчиненні кримінального правопорушення за ч.1 ст.263 КК України у зв’язку з відсутністю в її діянні складу кримінального правопорушення. Касант вважав безпідставним визнання апеляційним судом окремих доказів недопустимими, оскільки вилучений пістолет є ручною вогнепальною зброєю, на зберігання якої обвинувачений дозволу не мав, тобто на момент вилучення був предметом, який вилучений законом з обігу, а тому не вважався тимчасово вилученим майном і не потребував обов`язкового накладення на нього арешту слідчим суддею.
ККС ВС погодився із такими доводами прокурора з огляду на наступне.
Згідно ч.7 ст.236 КПК України предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Відповідно до ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Отже, зважаючи на те, що арешт майна є одним із заходів забезпечення збереження речових доказів, тому не накладення арешту на майно не тягне за собою наслідків у вигляді визнання доказів недопустимими.
