Позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних не були поєднані з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 ч. 1 ст. 5 КАС України.
Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю.
ВПВС у своїх постановах неодноразово вказувала на те, що процесуальний закон встановлює певний порядок дій суду після отримання позовної заяви.
Приписи п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України є імперативними та зобов`язують суд, у разі якщо особою подано позов, який не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.
Зі змісту статті 7 КУзПБ слід дійти висновку, що така не встановлює особливостей, за яких адміністративні спори, що виникають з податкових відносин, віднесено до юрисдикції господарських судів у межах процедури банкрутства.
Відмовляючи в прийнятті справи № 183/5382/23 до свого розгляду ВПВС в ухвалі від 18.10.2023 https://reyestr.court.gov.ua/Review/114390087 вказала на сформовану нею правову позицію у постанові від 8.06.2022 у справі № 362/643/21 щодо юрисдикції спорів з приводу забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями.
Колегії суддів КГС вважала за необхідне відступити від висновку, сформованого у постанові ВС у складі колегії суддів КАС від 21.07.2022 у справі № 826/12479/18 щодо визначення юрисдикці спорів, пов'язаних із застосуванням ст. 17 ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації» (спори, в яких предметом оскарження є рішення державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном, розглядаються в порядку цивільного судочинства).
При вирішенні спору насамперед необхідно вирішити питання про його юрисдикційність, а отже, про належний суд, який має розглядати справу.
Мотивуючи ухвалу про передання, колегія суддів КГС ВС вказала, що нормами КУзПБ та ГПК України визначено підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі майнові вимоги за участю боржника як сторони у такому спорі в межах справи про банкрутство.
Майновим є спір за позовом боржника про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, оскільки за наслідком його розгляду у податкового органу може виникнути право на стягнення з боржника певної грошової суми, яка в розумінні ст. 190 ЦК України є майном боржника.
КЦС вказував на потребу в усуненні виявлених розбіжностей у практиці вирішення ВС питання юрисдикційності справ щодо оскарження постанови та акта державного виконавця про передачу майна стягувачу, у разі якщо заявник не є стороною виконавчого провадження.
Предметом спору є рішення сільської ради про реорганізацію навчального закладу шляхом пониження ступеня закладу загальної середньої освіти.
Звертаючись до суду з позовними вимогами про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зазначив, що в обвинувальному вироку встановлено, що дії голови правління банку (неналежне виконання службових обов`язків) заподіяли тяжких наслідків та завдали саме такого розміру шкоди охоронюваним законом державним інтересам.
Передаючи справу на розгляд ВПВС, колегія суддів КЦС у складі ВС вважала, що існує правова проблема у визначенні юрисдикційності цього спору.
